Королівство жахів. Джин Філліпс

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ тварин і відчиняє двері до їхньої спальні, оголошуючи, – Уже сім-три-нуль. Я прийшов, щоб тут полежати.

      Вона підіймала ковдру й відкривала обійми, й іноді він ховав свою голову під її плече або під шию, заплющував очі й казав: Я зник, і тепер вона хотіла, щоб це повторилося. Щоб вона могла притягти його до себе й примусити його зникнути.

      Пролунав ще один зойк десь у будівлі, й тепер він був схожий на крик папуги, хоч папуг у цьому приміщенні не було.

      Дихання Лінкольна було вологе й гучне. Пластикова торбинка метлялася на паркані, надуваючись і спадаючи на вітрі, як медуза, спіймана хвилею.

      Вона вдихала й видихала. Вдих і видих.

      Вона наготувалася почути кроки – саме до них вона дослухалася, бо так пишуть про подібні події в романах, але вона жодного разу не почула чогось схожого на човгання взуття. Була переконана, що той чоловік ходить у чоботях, які гучно гупають під час ходи, але протягом тривалих, тривалих секунд стояла тиша, коли вона почула лише скрипіння скляних дверей, відчинених поштовхом ноги – цей звук, а також довгий свист і короткий стогін та всмоктування повітря більше, аніж будь-які інші звуки, мали б свідчити про чиюсь присутність, а проте й після них кроків не було чутно.

      Натомість вона почула тихе скрипіння дверей, які зачинялися, а потім не було нічого, й вона подивилася через загороджене місце біля паркану, на сосни, стала шукати поглядом пластикову торбинку на паркані, проте замість неї побачила листок, який завис у повітрі, підтримуваний павутиною. Вона почала думати, що взагалі не було нічого, були лише витівки вітру або всі ті шуми їй просто вчулися.

      Але потім пролунали два голоси, один з них тихий.

      – Нема нічого, – сказав гучний голос.

      – Ти коли-небудь ходив полювати, – сказав тихіший голос, хрипкий, наче він щойно відкашлявся. – Заткнися, йолопе.

      Їх було двоє. Двоє чоловіків. Либонь, вони стояли на дерев’яній палубі, що нависала над вольєром. Це означало, що їх відокремлював від неї та Лінкольна паркан заввишки в дванадцять футів та маса валунів, у які вона впиралася спиною.

      Вона не могла не намалювати їх собі, орієнтуючись на кілька почутих звуків. Тихий голос нагадав їй високого хлопця в класі математики в її середній школі. Він був надзвичайно гарний, але зазвичай перебував під кайфом, і його волосся завжди було зачесане назад й недбало підстрижене. Він ніколи не озивався, доки до нього не зверталися, а якщо вчителька кликала його, то вона, мабуть, помічала, що він дивиться у стелю або зашнуровує свої черевики, в якомусь розумінні, агресивно нехтуючи урок, і місіс Вінсон горлала його ім’я гострим і роздратованим голосом і ставила йому якесь специфічне запитання, відповіді на яке він не мав би знати, але він її знав, щоразу в таких випадках. Він ніколи не пропускав жодного запитання й завжди говорив дещо тихо, тож треба було напружувати слух, аби почути його, але ви завжди напружували слух, бо відбувалася постійна, невизнана боротьба між ним і місіс Вінсон, яка намагалася спіймати його на незнанні й ніколи не ловила.

      – Якщо немає СКАЧАТЬ