Щира шахрайка. Емілі Локгарт

Чтение книги онлайн.

      – Що ж, це добре, – сказала Джул. – Вікторина починається о восьмій, вітальня в головному вестибюлі. Бар із диванами.

      – Восьма година. Домовилися, – жінка підійшла і простягла руку. – Як, кажеш, тебе звати? Я Ноа.

      Джул потисла руку.

      – Я не називала тобі свого імені, – відповіла вона, – але мене звати Імоджен.

      Джул Вест Вільямс була доволі привабливою. Її навряд чи колись називали потворною, і так само її зазвичай не називали гарячою. Вона була низенькою, лише п’ять футів заввишки, завжди з піднятим підборіддям. Коротка стрижка під хлопчика з освітленими пасмами, але нині вже виднілися темні корені. Зелені очі, біла шкіра, ластовиння. У більшості одягу Джул її міцна статура була непомітною. М’язи огортали кістки міцними вигинами, наче її намалювали для коміксу, особливо ноги. Прес був міцним: під шаром жиру розташувалися тверді черевні м’язи. Їй подобалось їсти м’ясні, солоні, шоколадні й жирні страви.

      Джул була переконана, що чим більше ти впріваєш під час тренування, тим менше спливаєш кров’ю під час битви.

      Вона була впевнена: щоб запобігти розбитому серцю, найкраще – це вдати, ніби в тебе його немає.

      Дівчина знала, що те, як ти говориш, часто є важливішим за те, що саме ти кажеш.

      Вона також вірила у бойовики, силові тренування, силу макіяжу, запам’ятовування, рівні права та ідею того, що відео на Ютубі можуть навчити тебе безлічі речей, яких не викладають у коледжі.

      Якщо Джул вам довіряє, то розповість, що протягом року навчалась у Стенфордському університеті за стипендіальною програмою з легкої атлетики.

      – Мене взяли, – розповідає вона людям, які їй подобаються. – Стенфорд – це Номер Один. Школа сплатила за навчання, підручники і таке інше.

      Що сталося?

      Джул може знизати плечима.

      – Я хотіла вивчати літературу вікторіанської епохи та соціологію, але головний тренер був збоченцем, – скаже вона. – Мацав усіх дівчат. Коли він наблизився до мене, я вдарила його по чому годиться та розповіла усім, хто міг слухати. Викладачам, студентам, «Стенфорд Дейлі». Я намагалася докричатись аж до самісінької верхівки цієї довбаної вежі зі слонової кістки[2], але ж ви знаєте, що трапляється зі спортсменами, які обмовляють своїх тренерів.

      Вона сплете пальці й понурить погляд.

      – Інші дівчата по команді заперечували, – додасть Джул. – Вони сказали, що я брешу, а той збоченець ніколи нікого не чіпав. Вони не хотіли, щоб про це дізналися їхні батьки, і ще вони боялися втратити свої стипендії. Ось як скінчилася ця історія. Тренер зберіг собі роботу. Я пішла з команди. Це означало, що мені не надали фінансової допомоги[3]. Ось таким чином зі студента-відмінника перетворюєшся на виключену недоучку.

      Після тренажерної зали Джул пропливла милю в басейні «Playa Grande» та проводила решту ранку, як вона це часто робила, сидячи у вітальні бізнес-класу, дивлячись відео з вивчення іспанської мови. Вона досі зосталась у купальнику, але взута у кросівки СКАЧАТЬ