Таємна історія. Донна Тартт

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ а кофеїн лікує головний біль. Від цукру – енергія. Крім того, усе вкупі прискорює розщеплення алкоголю в крові. Ідеальний харч.

      – Зробиш мені одну порцію? – спитав Банні.

      – Сам зроби, – раптом роздратувався Чарльз.

      – Чесно, – озвався Френсіс, – гадаю, мені просто потрібен «АлкаЗельтцер».

      Незабаром спустився Генрі, котрий устав і вдягнувся ще з першими проблисками сонця, а з ним – заспана Камілла, усе ще мокра та розпашіла після ранкової ванни, із золотою хризантемою хаотичних кучерів на голові. Настала майже друга по обіді. Хорт куняв на боці, й одне його око було заплющене лише наполовину, гротескно закотившись під повікою.

      «Алка-Зельтцеру» не знайшлося, тому Френсіс сходив у будинок, добув пляшку імбирного елю, кілька кухлів і трохи льоду. Ми трішки посиділи, поки день яскравішав та гарячішав. Каміллі, котра рідко могла вдовольнитися сидінням на місці й постійно пропонувала то гру в карти, то пікнік, то прогулянку на машині, незабаром обридло байдикування, вона втратила спокій і навіть не намагалася цього приховати. Вона мала книжку, але не читала її. Ноги вона закинула на бильце крісла й босою п’яткою затято відбивала летаргійний ритм по плетеній із лози стороні сидіння. Урешті-решт Френсіс, аби тільки заспокоїти її, запропонував прогулятися до озера. Це одразу підняло їй настрій. Займатися більше було нічим, тому ми з Генрі вирішили скласти їм компанію. Чарльз із Банні поснули та хропли на своїх стільцях.

      Небо нещадно сліпило блакиттю, дерева відкидали несамовиті тіні червоно-жовтих барв. Босий Френсіс, досі у своєму халаті, обачно ступав по камінні та гілках, намагаючись не розхлюпати склянку свого імбирного елю. Щойно ми дісталися берега, він зайшов по коліна у воду й театрально поманив нас, ніби Іоанн Хреститель.

      Ми зняли взуття й шкарпетки. Під берегом вода була чистого, блідозеленого відтінку, прохолодною навколо щиколоток. На камінцях, що вкривали дно, грали сонячні зайчики. Генрі, не знімаючи пальта й краватки, добрів до Френсіса, підкотивши штани до колін, схожий на старомодного банкіра в сюрреалістичному сюжеті якоїсь картини. Березовим узліссям шарудів вітер, вивертаючи листя дерев блідим сподом назовні, заплутався в сукні Камілли й надув її, наче білу повітряну кульку. Вона розсміялася й хутенько розправила поділ, але його знову задер вітер.

      Ми двоє бродили під берегом по мілині, де вода ледве сягала кісточок. Сонце блищало в яскравих хвильках озера, більше схожого на марево в Сахарі, ніж на реальну водойму. Генрі з Френсісом забралися набагато далі: останній щось розказував, енергійно махаючи руками у своєму білому халаті, у той час як перший склав руки за спиною – Сатана, що пильно вслухається в просторікування невідомого пустельного пророка.

      Ми, я й Камілла, пройшли чималу дистанцію, обійшли озеро й повернули назад. Прикриваючи однією рукою очі від сліпучого сонця, дівчина переказувала мені довгу історію про одну пригоду собаки: як він зжував смушковий килимок, що колись належав хазяїнові, про спроби приховати цей факт і врешті знищити всі докази, – СКАЧАТЬ