Таємна історія. Донна Тартт

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ я її бачив здаля на ігровому майданчику Дошкільного центру виховання. Він числився якоюсь філією відділення дошкільної педагогіки в Гемпдені; в тутешні ясла та садочок ходила дітлашня з міста, і вона з ними так і займалась у светрах із монограмами, дмухаючи в сюрчок та намагаючись вишикувати їх у рядочок і позакривати всім роти. Мало хто говорив на цю тему, але в мене склалося враження, що давніші, облишені вже спроби ввести Меріон у компанію скінчилися великою невдачею. Їй подобався Чарльз, котрий зазвичай нікому не грубив і міг похвалитися неослабною спроможністю вести бесіди з ким завгодно, від малої дитини до жіночок у кафетерії. Генрі, як і більшість тих, хто його знав, вона побоювалась і поважала. Зате Каміллу вона ненавиділа, а з Френсісом пережила катастрофічний, страшний інцидент, про який усі ні пари з вуст. У них із Банні тривали стосунки, більше властиві парам, одруженим по двадцять і більше років, то зворушливі, то докучливі. Говорячи з ним, Меріон по-діловому гралася в начальничка, ставилася до нього майже так само, як і до своїх дитсадківських підлеглих. Він їй відплачував тим самим, був почергово запопадливим, люблячим або понурим. Більшість часу він терпляче зносив її бурчання, а якщо ні, то вибухали кошмарні сварки. Інколи він міг прийти до мене посеред ночі, постукати у двері, сплюгавілий, з божевільним поглядом, скуйовджений більш ніж зазвичай, і пробурмотіти:

      – Пусти, старий, мені потрібна твоя допомога. Меріон вийшла на стежину війни…

      А за кілька хвилин у ті самі двері вже лунає хуткий барабанний дріб постукувань: тук-тук-тук-тук-тук. Це в гості надходить Меріон, міцно стуливши невеличкі вуста, схожа на маленьку сердиту ляльку.

      – Банні в тебе? – питає вона, звівшись навшпиньки та намагаючись зазирнути за мою спину в кімнату.

      – Ні, не в мене.

      – Ти певен?

      – Його тут немає, Меріон.

      – Банні! – лиховісно кричить вона. Жодної відповіді.

      – Банні!

      І тут, ставлячи мене в дуже незручне становище, у дверях із покірним поглядом мав звичку з’являтися Банні.

      – Привіт, серденько.

      – Де ти валандався? Він гмикає і мимрить.

      – Гадаю, нам треба поговорити.

      – Серденько, я зараз зайнятий.

      – Що ж… – вона, бува, погляне на свій вишуканий маленький годинник Cartier, – я додому. В тебе є ще тридцять хвилин, а потім я йду спати.

      – Гаразд.

      – Значить, побачимося за двадцять хвилин.

      – Агов, зажди. Я не казав, що прийду…

      – Ну, тоді побачимося через якийсь час, – каже вона й іде.

      – Нікуди я не піду, – заявляє мені Банні.

      – Я б не йшов.

      – От скажи мені, кого вона із себе корчить?

      – Не йди.

      – Одного разу я таки маю дати їй урок. Я зайнята людина. Постійно в русі. І мій час належить мені.

      – Саме СКАЧАТЬ