Таємна історія. Донна Тартт

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ та хоч Генрі й нарікав на це, схоже, все одно не міг йому відмовити, хоч як це дивно. І річ тут, я був певен, не в грошах як таких, а в самому принципі. А ще очевидним було й те, що Банні анітрохи не здогадувався про це напруження в стосунках.

      Він тільки й говорив про подорож. Накупив одягу, путівників, аудіокасету з написом «Parliamo Italiano»,[73] яка максимум за два тижні обіцяла навчити розуміти італійську на слух («Навіть тих, кому раніше не щастило з іншими мовами!» – вихвалялася її обкладинка), та примірник «Пекла» в перекладі. Банні знав, що мені немає куди поїхати на канікули, і не без задоволення втирав сіль у мої рани. «Я думатиму про тебе в гондолі, з келихом кампарі в руці», – підморгував він мені. Тим часом Генрі про подорож майже нічого не говорив. І коли Банні з помилками торохтів італійською, то палив сигарету, робив рішучі та глибокі затяжки й удавав, що нічогісінько не розуміє.

      Френсіс сказав, що залюбки провів би зі мною Різдво в Бостоні, а потім би поїхав у Нью-Йорк; двійнята поговорили з бабусею у Вірджинії, і та рада була б мене бачити в гостях усі зимові канікули. Але поставало питання грошей. До початку наступного семестру мені треба було працювати. Я потребував грошей, якщо хотів повернутися до навчання навесні. Та вештанням із Френсісом по всіх усюдах багато не заробиш. Двійнята, як і кожних канікул, збиралися на конторську роботу до свого дядька-юриста, але їм заледве вдавалося розтягти обов’язки на двох. І поки Чарльз возив дядька Ормана на рідкісні розпродажі спадщини та по алкогольних магазинах, Камілла залишалася в офісі відповідати на телефон, що ніколи не дзвонив. Я певен, їм навіть на думку не спало, що я також можу потребувати роботи, – мої побрехеньки про каліфорнійське richesse[74] зіграли роль краще, ніж я розраховував. «А чим же займатимусь я, поки ви сидітимете на роботі?» – намагався я їм натякнути, але, звісно ж, натяків вони не зрозуміли.

      «Боюся, займатися там особливо й нічим, – немовби вибачався Чарльз. – Читати, спілкуватися з Наною, гратися із собаками».

      Схоже, єдиним вибором для мене лишався Гемпден. Доктор Роланд був не проти й далі наймати мене, хоч і за гроші, яких навряд чи вистачить, щоб орендувати пристойніше житло. Чарльз із Каміллою свою квартиру вже здали іншим людям, до Френсіса в’їхала неповнолітня кузина. Помешкання Генрі, наскільки мені було відомо, стояло порожнім, але звідти до Гемпдена година дороги, а я не мав машини. А потім мені розказали про одного старого хіпі, котрий раніше навчався в Гемпден-коледжі, а тепер тримав майстерню музичних інструментів на закинутому складі. І якщо періодично допомагати йому вирізати кілочки або шкурити мандоліни, то на тому складі можна пожити задурно.

      Можливо, тому, що не хотів нести тягар чужих співчуттів або зневаги, я приховав справжні обставини, через які лишався. Не потрібний своїм пригламуреним нікчемним батькам на канікулах, я прийняв рішення залишитися в Гемпдені (у неозначеному місці) та повправлятись СКАЧАТЬ