Таємна історія. Донна Тартт

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ помадою губами, малопримітні, але по-своєму приємні в густій засмазі. Пара звернула увагу на нас, коли ми ввійшли, і я одразу збагнув причину: двоє вродливих студентів, безжурні сини багатих батьків. Попри те що жіночки переважно годилися мені в матері, одну-двох можна навіть було вважати красунями. Непогана робота, якщо вийде, подумалося мені, і я чомусь одразу уявив підмолоджену матрону з великим будинком, знуджену від неробства, чоловік котрої не вилазить із відряджень і постійно десь не в місті. Смачні вечері, трохи кишенькових грошей, можливо, навіть щось серйозніше… наприклад, машина.

      До нас підкрався офіціант.

      – Ви резервували?

      – На прізвище Коркоран, – не витягаючи рук із кишень, промовив Банні. Він розгойдувався туди-сюди на каблуках. – А де це завіявся Каспар?

      – У відпустці. Повернеться за два тижні.

      – Ач який живчик, – щиро порадів за нього Банні.

      – Я перекажу йому, що ви про нього питали.

      – А ти візьми й перекажи, вловлюєш? – Далі Коркоран уже говорив зі мною, поки офіціант вів нас до нашого стола: – Каспар – суперський мужик. Метрдот. Великий немолодий здоровань із вусами. Австрієць чи що. І при цьому, – тут він перейшов на гучне шепотіння, – ні разу не гомосек. Віриш? Усі ці меншини так і тягне працювати в ресторанах, ти помічав? Просто кожен стрічний гомосек…

      Я помітив зі спини, як напружився офіціант.

      – …якого мені доводилося знати, був одержимий їжею. От із якого такого дива, питається? Це щось зі сфери психології? Мені здається, що…

      Я приклав палець до губ і кивнув у спину офіціантові саме тоді, як він розвернувся та подарував нам невимовно лихий погляд.

      – Шановним добродіям цей стіл підійде? – спитав він.

      – Аякже, – вишкірився у відповідь Банні.

      Нам вручили по меню, ображено, саркастично, елегантно, й офіціант пішов геть. Я сів за стіл і з розпашілим обличчям розгорнув винну карту. Банні ж, умощуючись на своєму стільці, відсьорбнув трохи води та роззирнувся зі щасливим виглядом.

      – Тут чудово, – промовив він.

      – Непогано.

      – Але все ж не Polo. – Він поклав лікоть на стіл і всією п’ятірнею поправив волосся, прибираючи його з очей. – Ти частенько там буваєш? Я про Polo, звісно.

      – Не дуже. – Я про нього навіть нічого не чув, що було цілком природним, оскільки до Лос-Анджелеса з мого рідного містечка їхати аж понад шістсот кілометрів.

      – У мене враження, що саме до таких закладів ти мав би ходити з батьком, – розмірковував уголос Банні. – Для чоловічих розмов і всілякого такого. Мій татусь так само тягав нас в Oak Bar до «Плази». Саме там він мені й моїм братам купував по нашій першій випивці, коли нам виповнювалося вісімнадцять.

      Я – єдина дитина в сім’ї, і мені цікаво, коли хтось говорить про власних братів-сестер.

      – Братам? – перепитав я. – Скільки ж вас?

      – П’ятеро. Крім мене, Тедді, Г’ю, Патрік і Брейді, СКАЧАТЬ