П’ята Саллі. Деніел Кіз

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ випадку, я й не мала б нічого запам’ятати, правда? Неможливо ж пам’ятати, що відбувалося, доки ти без свідомості.

      – Мені потрібна від вас деяка інформація, – сказала Ванеллі, витягуючи ручку з бокової кишені та перегортаючи сторінки своєї планшетки. – Ім’я та адреса?

      – Саллі Портер, Вест-стрит, 66, будинок 628.

      Брови медсестри підстрибнули вгору, ніби вона вже приготувалася спитати, що Саллі робила так далеко від дому, під помостом на Коні-Айленді, але, продовжуючи усміхатись, запитала:

      – Найближчі родичі? Чоловік? Сім’я?

      – Я розлучена. Вже рік. Мій чоловік опікується нашими десятирічними двійнятами. Більше нема нікого.

      – Ви працюєте?

      – Наразі ні. Та я планувала почати шукати роботу, коли це трапилося.

      – У вас є медична страховка?

      Саллі похитала головою.

      – Просто надішліть мені рахунок. Я заплачу. У мене є гроші з аліментів.

      – Лікар каже, що з вами все добре. Ви можете йти, коли вам захочеться. – Вона опустила планшетку та обережно запхала ручку назад у бокову кишеню.

      – Я б хотіла з деким поговорити, – сказала Саллі. – Психіатром чи психологом. Хто є хто? Я їх постійно плутаю.

      – Психіатр – це лікар, – сказала Ванеллі, знову підвівши брови. – Навіщо він вам?

      Саллі зітхнула та відкинулася на спину.

      – Бо я вже тричі за цей місяць намагалася вбити себе. Бо щось всередині змушує мене робити різні речі. О Господи, допоможи мені, доки я не з’їхала з глузду.

      Ванеллі знову підхопила свою планшетку, методично витягла ручку, клацнула нею та щось записала.

      – У такому випадку, – сказала вона голосом, схожим на металевий скрегіт, – я можу влаштувати вам зустріч із психіатричним соцпрацівником.

      Через півгодини вона прикотила інвалідне крісло та провезла Саллі ліфтом на п’ятий поверх, далі коридором до кабінету соціального працівника. Табличка на дверях повідомляла «Міс Берчвел».

      – Я залишу Саллі з вами, – сказала Ванеллі, кладучи планшетку з історією хвороби їй на стіл. – Її переправили до вас із відділення невідкладної допомоги.

      Міс Берчвел, яка мала на вигляд десь під шістдесят, була невеличкою жінкою, схожою на пташку, з окулярами в формі «котячого ока» та волоссям синього відтінку, і Саллі здавалося, якщо цю пані чимось налякати, вона залопоче крилами і полетить геть.

      – Почнімо із загальної інформації, – сказала міс Берчвел. – Скільки вам років?

      – Двадцять дев’ять. Розлучена. Закінчила середню школу. Двоє дітей – двійнята – хлопчик та дівчинка. Ними опікується мій колишній чоловік. – Саллі настільки часто перераховувала цей перелік фактів, що тріскотіла так, наче то був запис автовідповідача.

      Вона знала, що міс Берчвел, мабуть, здивована, чому це право опіки над дітьми віддали чоловікові.

      – Мені потрібна допомога, – сказала Саллі. – Я мушу поговорити з кимось щодо своїх відчуттів.

      Міс СКАЧАТЬ