«Ефект Вертера» та інші новели. Віктор Гребенюк

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ і почулась команда до відпочинку.

      Відпочивати дозволили, проте додому не відпускали. Поселили на ніч в бараках.

      На другий день вивели всіх і так-сяк пошикували. Вийшов перед ними все той же командир:

      – Не хватает к плану. Не так много, но не хватает. Так что пилить вон то дерево! – показав на того розлогого дуба, що єдиний височів посеред Чернечого поля.

      Праця виявилась ой непростою. І Опанас із батюшкою, і скілька інших рубаїв, міняючи одні одних, заливаючись потом, з усіх боків намагались упокорити велетня. Робота просувалась повільно. Та все ж мало-помалу дуб почав стрепенатись, похилятися то в один бік, то в другий, усе дужче, все дужче і врешті зі стогоном валитися додолу.

      – Берегись! Берегись! – загукали конвоїри.

      – Бородача, бородача привалило!

      Опанас і не вгледів, коли панотець відійшов і опинився на тій стороні, в яку востаннє похилився дуб.

      Усі підбігли: ні, надій нема. Гігантський опасистий стовбур усією масою розчавив людське тіло.

      – Запишите как несчастный случай.

      – Есть!

      – Гей, люди!!! Погляньте сюди!!! Погляньте сюди!!! – несамовито загорлали рубачі.

      Усі, й робітники, й червоноармійці, мерщій заюрмились навколо пня – і змовкли.

      Аж перегодом:

      – Що ж се таке?

      – Что это?

      Через увесь здоровенний пень пролягало зображення хреста, рівне і темне, мовби хтось оце щойно взяв квача й вохрою акуратно провів через усі річні кільця.

      ДЕСЬ НА ДНІ

      Лаврін із синами збирались до млина. Слава Тобі, Господи, схаменулися більшовики, дозволили торгівлю, і голод минув.[3] Цей рік удався врожайним, тож є що змолоть, буде що й продать.

      Уже як зібралися і лишилось сказати «вйо!» – прибіг Стець, п’яничка й ледащо, ба й торбохват, щось держачи в полотнині. Лаврін шевцював, а Стецеві наказав, щоби не приходив більш: доволі робити в борг для ледацюги непросипенного. Та ось прибіг: либонь, десь дістав копійчину.

      Не довго загаявшись із Стецем, Лаврін сів на воза і, як завжди, спершу повагом перехрестився сам, а потому батогом перехрестив дорогу.

      Їхали спилюженим путівцем, слухаючи жайворонка, самі курникаючи щось під ніс… Аж раптом на якійсь вибоїні хура гицнула! та так, що Лаврін охнув й обм’яклим лантухом посунувся і впав у куряву, стогнучи від болю. Сини зіскочили, підняли батька, поклали на мішки й поїхали далі. Однак Лаврін усе ойкав і ойкав, урешті ж:

      – Ні, хлопці… діла не буде… Повертай на Демидівку… до Настки.

      Баба Настка була відома трохи не на півгубернії. І костоправка, і зільниця, і молитвениця. А ще знали люди – хоч, мабуть, ніхто не бачив, – буцім у неї щоп’ятниці з чола й долонь текла кров. Тож у п’ятницю баба Настка не лікувала й не шептала, тільки сиділа сама перед образáми, і так до суботи, коли кров припинялась. А сьогодні, як на те, – п’ятниця. Чи ж не доведеться мучитись аж до завтра?

СКАЧАТЬ