«Ефект Вертера» та інші новели. Віктор Гребенюк

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ і достаток. Мовляють, що якомусь побожному чоловікові таке видіння було.

      Він хотів узять із собою й Наталку, бо вже обробились коло землі, а погода стоїть гарна, однак вирішив удома лишить, при дітях та при громаді, в такий ще непевний час. Поїхали удвох із сусідським Прокопом. Його, щоправда, Ївга всілася-таки з ним. Отак двома хурами і скрипіли колісьми, з одного кінця республіки в другий.

      Їхали краями, що тут і там позначені нещодавніми воєнними хурделицями. Онде погорілі хати, й осьде поруйновані будинки, а про шляхи то й не казать… Однак усюди червоні прапори, та як-небудь почіплені гасла, та портрети Леніна й Троцького коло них.

      Недовго, щоправда удвох і скрипіли.

      Путівцями, манівцями на биту дорогу, що вела, як кажуть, до Чернечого поля, збиралося все більше таких, як вони. Кожен віз, а дехто, котрий зблизька, й ніс на плечах свого хреста. Цілі вáлки скрипіли у тиші, зусебіч стікаючись на велику путь. Їхали без гомону, як то звично для ярмарчан, без пісень, як ведеться у веселян, їхали мовчки, і в осінньому прозорому роздоллі було чутно лишень скрип сотень коліс. Та, либонь, і тисяч, коли глянути на простець ген попереду й ген позаду.

      Як, звідкіля в поруйнованій країні миттю поширилась ця чутка? І чому тисячі возів виїхали з уцілілих обійсть Полтавщини, Херсонщини, Луганщини, із-під Житомира, із-під Катеринослава – і разом посунули Бозна-куди, на якесь Чернече поле вкопати кожен свого хреста? Годі сказати. Ніхто не знав. Тільки їхали, скрипіли колесами і мовчали.

      За кілька день, ближче до того Чернечого поля, стали їм попадатися ті, які верталися звідти. Похмурі, зарослі, крізь зуби казали, що не пускають більшовики на те поле, по всіх шляхах і дорогах виставили загони, завертають назад, ще й погрожують, тож люди полишають вози у місцевих селян і стежками вночі несуть на собі свої хрести. Інші ж просто, аби лихо тихо, вертаються від більшовицьких постів додому.

      Опанас із Прокопом вирішили не доходячи минаючи і собі понести свій вантаж у руках. Ішли перш якимись курними дорожинами, потім кривулястими стежками, а потому й чистими полями, куди серце казало.

      Удосвіта заввиділи – щось мрячить перед ними. Наче рідколісся. Підійшли ближче – еге, так це ж і є те Чернече поле! Це ліс хрестів!

      Ще обвиті ранковим туманом, повкопували свої хрести поруч. «Шкода, що не освячені», – подумав Опанас. Одначе хай і так. Стали, помолилися. Що ж, треба вертаться, доки не розвиднілось.

      Тільки взялися йти – аж гледь: те рідколісся оточене… цепом червоноармійців! Отакої, Опанаса аж в холодний піт кинуло. Добра не жди.

      – Вы задержаны! – гаркаво гукнув, очевидно, їхній начальник. – До выяснения обстоятельств обязаны безоплатно работать в местном трудотряде.

      Таких, як вони, виявилося чимало. Збили їх в один гурт. Усе більше селяни, та траплялись на вид і робітники, й міщани, а один бородань наче батюшка. Опанас до праці охочий, міцний хазяїн, однак не до безоплатної, та ще й на більшовиків. А коли виявилось, якá то на них чекає праця, то всі СКАЧАТЬ