Небіжка для ляльки. Олексій Щуров

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ кішки. – Ти збочинець, ти божевільний, ти маніяк!

      У відповідь Ікол тільки сміявся.

      – Ті хоча і красивіші, зате тупі. А ти з норовом, кобилко, тому мені і до вподоби. Не вистачає тільки подряпин від твоїх кігтиків, а так усе було чудово.

      – Зараз будуть і кігті і подряпини! – звила Ґейдвіг та приготувалася кинутися на Ікола. Він встиг схопити її за руки, перегорнути на спину, та вискочити з ліжка.

      – Навіжена якась, – процідив він крізь зуби, стягуючи простирадло та обмотуючись ним. – Не було в нас нічого, а могло би, і до бісу усі ці устави корпорації.

      Ґейдвіг роздивлялася його могутню спину, поки він натягував на себе одяг, а потім запитала:

      – Тоді про змову ти казав серйозно?

      – Вважаєш мене за блазня? А я і є блазень у певному сенсі, – знову розсміявся Ікол. – Щодо заколоту – так, серйозно. І ти – важлива особа у моєму плані. Поки вивчай, як створювати товар, а я скажу, що і коли треба зробити, лялечко.

      У цьому звертанні Ґейдвіг щось не сподобалось, що саме вона не могла зрозуміти.

      – Я приготую сніданок, – змінила вона тему розмови.

      – Тільки не твою фірмову страву – зелену розмазню, яку ти звеш відварною капустою, – посміхнувся Ікол. – В тебе тільки кава виходить. Тому поснідаю в іншому місці.

      У відповідь полетіла керамічна статуетка – і мимо, розкололася на шматки.

      – Ти усі меблі переб’єш, – знову посміхнувся Ікол. – Що залишиш корпорації на спомин про себе?

      – Не збираюся нічого залишати! Я візьму від неї усе, що зможу і більше, ніж зможу.

      Ікол посміхнувся.

      – Хай буде так. Візьмеш більше, ніж зможеш унести. Навіть своє минуле.

      Нарешті він взувся, накинув пальто і, не кажучи ані слова, вийшов.

      Подушка вдарилася о зачинені двері.

      Ґейдвіг була вимушена ставити усе на місце та прибирати уламки.

      Потім – душ, сніданок, нотатник, відкриття крамниці, майстерня і жодного клієнта протягом дня.

      Наступний день минув так само.

      На третій день прийшов Ікол, поклав на прилавок картку і залишив Ґейдвіг саму.

      Усе повторювалося як одноманітний сон, який не припускав змін.

      День дев’ятий Ґейдвіг зустріла на кухні за столом і розкритим нотатником. Була шоста ранку, коли її немилосердно почав катувати звичайний будильник. Усі нейрони її мозку відгукнулися несамовитим ґвалтом, який не можливо було вимкнути ніякою кнопкою. Вони хотіли пошматувати, підірвати її голову. Заспокійливі та знеболювальні не допомагали, клітини мозку вигукували слова тієї страхітливої лічилки, особливо виділяючи останній рядок, про який Ґейдвіг зовсім забула:

      Мері тане, як струмок сплива.

      Летті вийшла – струм спалив до тла.

      Августу з млину камінь розмолов,

      А ким ти є, щоб надати кров?

      – Досить! СКАЧАТЬ