Великий Гетсбі = The Great Gatsby. Френсіс Скотт Фіцджеральд

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ її волоссі кольору осіннього листя, віддзеркалилося від глянсованої сторінки, коли міс Бейкер перегорнула її пружним рухом зграбної руки.

      Коли ми ввійшли, вона застережливо виставила вперед долоню, дочитала: «Далі буде», – й кинула журнал на столик. Затерпле тіло її жадало руху: дівчина нетерпляче випростала ноги й підвелася.

      – Десята година, – оголосила вона, визначивши час не інакше як поглядом на стелю. – Слухняній дівчинці пора спатки.

      – У Джордан завтра змагання, – пояснила Дейзі. – У Вестчестері.

      – Ах, то ви – Джордан Бейкер!

      Тепер я зрозумів, чому вона видалася мені знайомою – це миле зневажливе личко не раз дивилося на мене з фотографій, що ілюстрували репортажі про спортивні події в Ешвілі, Хот-Спрінгсі й Палм-Бічі. Я навіть чув якусь плітку, що виставляла її в дуже невигідному світлі, але про що саме йшлося, забув.

      – На добраніч, – лагідно мовила вона. – Розбудіть мене о восьмій, гаразд?

      – І ти так рано встанеш?

      – Встану. На добраніч, містере Каррауей. Ми ще побачимося.

      – Ну, звісно, побачитеся, – запевнила Дейзі. – Я оце навіть думаю, чи не посватати вас. Навідуйся до нас частіше, Ніку, я постараюсь – як це кажуть? – спарувати вас. Знаєш – то ненароком замикатиму вас обох у комірчині, то виштовхуватиму в човні у відкрите море абощо…

      – На добраніч, – гукнула зі сходів міс Бейкер. – Я нічого не чула.

      – Вона славна дівчина, – сказав Том по хвилі. – Тільки даремно їй дозволяють отак швендяти, куди їй заманеться.

      – А хто може їй щось дозволити чи заборонити? – холодно спитала Дейзі.

      – Її родина – звісно хто.

      – Її родина – це одна-однісінька тітка, якій уже, мабуть, двісті років. Але тепер нею опікуватиметься Нік, еге ж, Ніку? Тепер, улітку, вона приїздитиме до нас щосуботи. Я вважаю, що тепло родинного вогнища сприятливо вплине на неї.

      Дейзі й Том подивились одне на одного.

      – Вона з Нью-Йорка? – квапливо спитав я.

      – З Луїсвілла. Подруга моєї юності. Моєї щасливої, безтурботної…

      – Ти що, провела з Ніком на веранді задушевну бесіду? – раптом спитав Том.

      – Задушевну бесіду? – Вона глянула на мене. – Ні, не пригадую. Стривай, здається, ми розмовляли про нордичну расу. Авжеж, саме про неї. Не знаю, хто почав перший, але ми так захопилися…

      – Тобі, Ніку, тут казна-чого наговорять, не бери всього на віру, – застеріг мене Том.

      Я весело відповів, що взагалі нічого не чув, і трохи згодом почав прощатися. Вони провели мене до дверей і, поки я сідав у машину, стояли вдвох у веселому прямокутнику світла. В останню мить Дейзі гукнула:

      – Зажди! Добре, що я згадала, це ж так важливо. Чи правда, що ти заручився з якоюсь дівчиною там, у себе вдома?

      – Так, так, – приязно підхопив Том, – ми чули, що в тебе є наречена.

      – Наклеп. СКАЧАТЬ