Великий Гетсбі = The Great Gatsby. Френсіс Скотт Фіцджеральд

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ побачити саме мене. Вона вміла так дивитись. Потім пошепки назвала мені прізвище дівчини, що балансувала невидимою річчю: Бейкер. Кажуть, ніби Дейзі говорить стишеним голосом тільки для того, щоб змусити співрозмовника нахилитися ближче до неї; сміховинний закид, який анітрохи не применшує її чарівності. Уста міс Бейкер ворухнулися, вона ледь помітно кивнула мені головою й відразу ж знову відкинула її назад – певно, те, що стояло в неї на підборідді, захиталось, і вона злякалася, що воно впаде. І знову я мало не попросив у неї пробачення. Будь-який вияв надмірної самовпевненості й незалежності завжди приголомшує мене. Кузина знову привернула до себе мою увагу, почавши розпитувати мене своїм низьким, хвилюючим голосом.

      Слухаючи такий голос, ловиш кожен його перелив, немов мелодію, яку тобі дано почути лише раз у житті. Дейзі мала смутне, гарне обличчя, осяяне яскравими очима й яскравими жагучими устами, але чоловікам, які захоплювалися нею, найважче було забути звабу її голосу – ту його милозвучну владність, той тихий придих: «Чуєш?» – немов відлуння великої втіхи, якої вона щойно зазнала, і обіцянка втіхи ще більшої, яка чекає попереду. Я розповів, що по дорозі до Нью-Йорка зупинився на день у Чикаго, й переказав їй вітання від десятка друзів.

      – То вони там тужать за мною? – радісно вигукнула вона.

      – Все місто охоплено смутком. В усіх машин ліве заднє колесо пофарбоване в чорний колір на знак жалоби, а над північним берегом озера цілу ніч розлягається стогін і плач.

      – Ой, як гарно! Вертаймося туди, Томе. Завтра ж! – І тут-таки без видимого зв’язку вона додала: – Глянув би ти, Ніку, яка в нас донечка!

      – Покажи.

      – Вона зараз спить. Їй уже три роки. Ти ще не бачив її? – Ні. – Я неодмінно покажу її тобі… Вона…

      Том Б’юкенен, який нетерпляче походжав по кімнаті, зупинився і поклав мені руку на плече. – Чим ти тепер займаєшся, Ніку? – Стажуюся на біржового маклера. – В кого? – Я назвав. – Ніколи не чув, – зневажливо кинув він. Мене це розсердило. – Почуєш, – коротко відказав я. – Неодмінно почуєш, якщо оселишся тут надовго. – О, щодо цього можеш бути певен, – мовив він, глянувши на Дейзі, а потім знову на мене, немов чекаючи якихось заперечень. – Не такий я дурний, щоб селитися десь-інде.

      Тут міс Бейкер сказала: «Авжеж!» – і я аж здригнувся з несподіванки: це було перше слово, яке вона вимовила за весь час. Певно, її саму це здивувало не менше, ніж мене; вона позіхнула і, швидко, зграбно вивернувшись, опинилася на ногах.

      – Аж затерпла вся, – поскаржилася вона. – Здається, я все життя пролежала на цій канапі.

      – Не дивися на мене так, – відказала Дейзі. – Я з самого ранку намагаюся витягти тебе до Нью-Йорка.

      – Ні, дякую, – мовила міс Бейкер до чотирьох кок тейлів, щойно принесених до кімнати. – Перед грою я не п’ю.

      Господар дому недовірливо подивився на неї. – Це ж треба! – СКАЧАТЬ