Спокута. Світлана Талан

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ такої новини спочатку розгубився, а потім сказав, що треба готуватися до весілля, хоча планував оженитися після закінчення інституту. Закохані домовилися, що кожен із них про весілля, яке мало відбутися, сповістять спочатку кожен своїм батькам.

8

      Хоча в механізаторів колгоспу роботи вистачало у всі пори року, але восени день короткий, надворі темніє дуже рано, і батько повертався непізно. Коли вся родина зібралася за круглий стіл на багату на смачні страви вечерю, Катря сказала:

      – У мене є для вас новина.

      Усі завмерли з напіввідкритими ротами.

      – Я виходжу заміж. За Федька, – повідомила вона, недовго тримаючи в напруженні рідних.

      – Як? – не втримався дід. – Так рано? Ти ж іще дитина!

      – Мені вісімнадцять років, – сказала Катря, і її обличчя торкнулася ледь помітна посмішка. – Не така вже й маленька, як вам здається.

      – Куди, доню, ти поспішаєш? – чомусь схлипнула мати й утерла очі кінчиком хустки.

      – Гм, – відкашлявся батько. – Це вже остаточне рішення?

      – Так! – впевнено відповіла Катря.

      – Може, ти б, доню, ще погуляла? – спитала мати. – Тобі ще стільки вчитися, і Федькові теж.

      – Ми так вирішили!

      – Твій вибір, Катерино, – підбив підсумок батько. – Ми можемо лише сказати тобі нашу думку, а вибір робити маєш лише ти. Якщо ви вирішили так, то будемо готуватися до весілля.

      – Ти кохаєш його? – спитала бабуся.

      – Дуже! Я дуже його кохаю! – палко відповіла Катря й додала: – І він мене також! – сказала й зашарілася.

      – А до весни зачекати не маєте наміру? – спитала бабуся.

      – Кохання не може так довго чекати, – відповіла Катря, уникаючи зайвих питань. – Так можна мені вважати, що ви всі не проти?

      – Я не маю права тобі щось забороняти, – сказав батько. – Мені здається, що Федько непоганий хлопець. Тим більше, що ви виросли разом, добре знаєте один одного.

      – Я теж, звичайно, не проти, – сказала мати якось сумно. – Але хотілося б, щоб у дівках ще походила хоча б з рік.

      – Головне, щоб ви кохали один одного, – сказала бабуся.

      – Я, звичайно, не маю права Катрі щось заборонити, – сказав невдоволений дід. – Але свою думку все-таки скажу.

      – Кажи, діду, – посміхнулася вона.

      – Я дійсно недолюблюю сусідку Поліну Лаврентіївну, бо вона пихата й нещира, а сусід наш Іван Максимович – найперший у колгоспі крадій.

      – Тихіше ти, – шарпнула його за рукав дружина. – Ще хтось почує.

      – Нехай чують, не при Сталіні живемо! – обурився дід. – У країні демократія і свобода слова, то ж не перебивайте мене. А якщо мати хитра, як лисиця, а батько – головний грабіжник колгоспу, то й дитина в них буде поганою людиною. Я не знаю, що лихого зробив Федько, але душею, – дід постукав сухим кулачком себе в груди, – серцем відчуваю, що він лихий, нещирий. Хоч убийте мене, хоч заріжте – негарний цей Федько, і все! Відчуваю це, знаю навіть, але чому – не можу пояснити.

      – Тому СКАЧАТЬ