Спокута. Світлана Талан

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ style="font-size:15px;">      – Так. Як мій батько. Дерево я люблю, відчуваю його. Думаю, що не помилився з вибором професії.

      Катря дивилася на його світле волосся, і їй чомусь дуже закортіло торкнутися його й відчути, яке воно на дотик. Вона дуже добре знала, яке волосся у Федька. У нього воно було цупке, ніби дротина, а в Ромка… Танець швидко закінчився, і Катря не втрималася, простягнула руку, потріпала його чуба.

      – Ну, бувай, Ромчику, – кинула наостанок.

      Волосся в нього було м’яке та ніжне, як його погляд…

6

      Катря вийшла у двір після вечері, коли небо вже було всіяне міріадами зірок. Десь у садку, де темною величезною парасолькою височіла старезна яблуня, весело тьохкав соловейко, розважаючи співом подругу, та у траві лускотів коник. Серце несамовито калатало в грудях, коли дівчина тихенько, щоб не скрипіла, відчинила хвіртку й непомітно вислизнула на вулицю. Федько вже чекав її, сидячи на лавці, та лускав соняшникове насіння.

      – Добрий вечір, – тихо сказала Катря, сідаючи поруч.

      – Привіт.

      – Як чудово!

      – Так. Дуже гарно.

      Федір обійняв Катрю за плечі, ніжно пригорнув до себе. Його великі м’які долоні торкнулися її оголених рук, викликаючи вир незнайомих почуттів. Дівчина схилила голову на його плече й замріяно сказала:

      – Ось так би завжди бути поруч із тобою.

      – Ми будемо разом, Катрю.

      – Завжди?

      – Завжди. Ти розумієш, що ми створені один для одного?

      – Сподіваюсь, що так, – майже пошепки відповіла вона й ще щільніше пригорнулася до хлопця.

      – Пішли до мене. Батьків немає вдома, то послухаємо музику, – запропонував Федько.

      – А може, тут посидимо? Така тиха чарівна ніч…

      – Катрю, – невдоволено сказав хлопець, – наслухатися солов’їних пісень можна будь-коли, а побути вдома без батьків, послухати музику та подивитися телевізор удвох… Така нагода трапляється не кожного дня.

      – Тоді давай сходимо до річки! Вночі вона зовсім інша, ніж удень. Кажуть, що можна навіть побачити русалку, яка виходить із води й сушить своє довге волосся під місячним сяйвом.

      – Катрю! – дорікнув Федір. – Не будь дитиною й не живи у світі казок. Поверни своє прекрасне обличчя до реального життя. І взагалі, дитинство для нас уже скінчилося, а ти все ще живеш десь там, де русалки і відьми, яких взагалі в природі не існує.

      – А мені здається, що щось, незвідане людиною, все ще залишилося.

      – Цими казками тебе дід годує?

      Катря образилася й невдоволено відсунулася від Федька.

      – До чого тут мій дід?! Я свій розум маю!

      – Своїм сприйняттям світу ти мене, вибач, іноді так дратуєш! – Він помовчав, деякий час посидів набундючений, а потім знову обійняв Катрю за плечі й торкнувся губами її шиї. – Не сварімося. Добре?

      – Ми й не сварилися, – посміхнулася дівчина, вмить забувши недавню образу.

      – Тоді йдемо СКАЧАТЬ