Серця в Атлантиді. Стівен Кінг

Чтение книги онлайн.

      – В сенсі? Господи, хочете сказати, що вони вбивають домашніх улюбленців? Думаєте…

      – Думаю, більшості цих тварин взагалі не існує, – відповів Тед. Його голос був сумний і стомлений. – Навіть якщо є якесь маленьке, розмите фото, думаю, здебільшого все це просто вигадки. Гадаю, оголошення – це спосіб передання інформації, хоч і не уявляю, чому б їм замість цього не піти в «Колонію» і не поговорити за печенею з картопляним пюре. Боббі, а куди твоя мама ходить на закупи?

      – У «На будь-який смак». Це поруч з агенцією нерухомості містера Бідермена.

      – А ти з нею ходиш?

      – Іноді.

      Коли був молодший, Боббі кожної п’ятниці чекав маму в крамниці, читаючи телепрограму з полиці з пресою, поки вона не приходила. Боббі подобалися ці пообіддя, бо починалися вихідні, бо мама дозволяла йому штовхати візок, а він завжди уявляв, що це перегоновий автомобіль, а ще тому, що Боббі любив її. Та Тедові він нічого не розповів. Це було ще за царя Гороха. Боже, та йому було тільки вісім.

      – Придивися до дошок оголошень, які висять у супермаркетах біля каси, – сказав Тед. – Там ти побачиш багацько невеличких, написаних від руки оголошень на кшталт: «ПРОДАЮ АВТОМОБІЛЬ». Шукай ті, що пришпилені догори ногами. У місті є ще якісь супермаркети?

      – Є ще «A & P» за залізничним мостом, але мама туди не ходить. Каже, що м’ясник завжди пускає їй бісики.

      – Зможеш перевіряти дошку оголошень і там?

      – Аякже.

      – Добре, наразі дуже добре. А знаєш класики, що їх діти завжди малюють на тротуарах?

      Боббі кивнув.

      – Шукай такі, біля яких накреслені зірки чи місяць, або і те, і те, переважно різною крейдою. А ще звертай увагу на хвости повітряних зміїв, що звисають з телефонних дротів. Не на самих зміїв, а тільки на їхні хвости. І…

      Тед замовк і насупився, замислившись. Коли він вийняв «Честерфілд» з коробки на столі і припалив, Боббі цілком тверезо, чітко і без найменшої тіні страху подумав: «Люди, він схибнувся. І то на всю голову».

      Це точно і сумніву не підлягає. Боббі лише сподівався, що Тед такий же обережний, як і схиблений. Бо якщо мама почує, що він верзе, вона ніколи й близько не підпустить до нього Боббі. Або взагалі викличе людей з гамівними сачками… або попросить старого доброго Дона Бідермена зробити це за неї.

      – Боббі, знаєш годинник на міській площі?

      – Аякже.

      – Він може почати вибивати не ту годину або посеред години. А ще шукай у газетах повідомлення про випадки дрібного вандалізму в церквах. Мої друзі не люблять церков, але не коять нічого такого грандіозного. На те вони й ниці, даруй за каламбур. Є ще й інші знаки, що вони близько, але нема потреби тобі забивати ними голову. Як на мене, оголошення – найнадійніший орієнтир.

      – «Як побачите Джинджер, будь ласка, поверніть її додому».

      – Саме та…

      – Боббі? – це був голос його мами, супроводжуваний шурхотом її суботніх кросівок по СКАЧАТЬ