Художниця. Ірина Бобик

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ його біля дерева недалеко від нас, був ще більш старий і потріпаний, ніж його одяг: руль і рама були іржаві,переднє колесо йшло «вісімкою» і на ньому бракувало спиць.

      – Пгівєд, – привітався Місьо, підійшовши. Сказане стосувалося тутешніх хлопців, з якими він, як вже було сказано, приятелював.

      Деякі обступили його, зав’язалася розмова. Калян з найавторитетнішими продовжували сидіти, лінькувато розвалившись, вряди-годи докидаючи кілька слів.

      Сварка спалахнула раптово. Я було відволікся, втративши інтерес до Міся і хлопців, але раптом підвищені голоси змусили обернутись до них. Хлопака на ймення Олєжик стояв навпроти Міся, тримаючи на долоні свій телефон. «Ти його повимазував!» – наїжджав він на недоумка. «Якого милого ти взагалі давав телефон цьому тупаку? – подумав я. – Не бачив, які в нього руки? Хто з вас дурніший?» але настільки очевидні думки зроду не спадали Олєжику. Він був радий приводу. Відхаркнувши, він плюнув у Міся.

      Хлопці привітали початок нової атракції веселим гиготінням. Калян плюнув і собі, бридко шкірячись.

      – Ви чо си плюєте? – сказав Місьо, затуляючись руками. Його тупе обличчя не виражало ні болю, ні образи. Це було огидно: плювки летіли і летіли. «Досить, дурні!» – заверещали деякі з дівчат, але їх не почули. Орест підвівся, на його тупому лиці нічого не читалося, тож я не знаю, що він хотів зробити. Гм, я тільки зараз помітив, які схожі вони з Місьом – тупі обличчя, незграбні манери. Однаково упосліджені.

      – Плюй, Орест! – гукнув йому хтось. І він плюнув. Що це було з його боку: страх? Чи радість від того, що знайшовся хтось, кого і він може принизити?

      Я ж, разом з іншими спокійнішими і миролюбнішими, був лише спостерігачем. Слід було втрутитись – я повинен був втрутитись, бо це відповідало моїм уявленням про гідну поведінку. Але я залишився стояти з придуркуватим виглядом і лише дивився.

      Не зробити того, що вважаєш правильним – боягузтво, найстрашніша вада. Чи, може, це був затаєний сумнів у тому, чи зміг би я допомогти? чи варто було допомагати?

      Місьо лайнувся і незграбно кинувся на Олєжика. Перший же Місів копняк виявився на диво влучним: він втрапив Олєжику по руці, в якій він все ще тримав той свій телефон, вибив його, і злощасний пристрій розлетівся по твердих плитах.

      Хлопці оскаженіли. Плювки припинились, вони кинулись на недоумка і почали бити: сильно, кулаками, ногами, по обличчю, ребрах, спині. Місьо не був слабкий фізично, але йому не вдавалось оборонятись, і спритна підніжка повалила його на землю. Ми, спостерігачі, врешті струсили своє заціпеніння і кинулись розтягати все це.

      Конфлікт завершила прибиральниця, баба Ліда: вона вибігла, висварила нас і загнала в до школи, потім заволала до Міся: «Додому їдь! Додому! Сідай на ровер і їдь додому!» Величенька замашна швабра в її руках була серйозним аргументом, тож всі робили те, що їм було наказано.

      Після уроку, що все ж відбувся, я побрів додому. Автобуса, який би мене туди відвіз, треба було чекати ще СКАЧАТЬ