Відьмак. Володарка озера. Анджей Сапковський

Чтение книги онлайн.

      Корчмар приніс, що було треба. Вони їли, пили, мовчали, прислухаючись до радісного гомону людських розваг.

      – Йуле, – сказав Ґеральт, відставляючи кубок. – Мідінверне. Зимове сонцестояння. Два місяці я тут стирчу. Два втрачені місяці!

      – Місяць, – холодно й тверезо виправив його Рейнар. – Якщо ти щось і втратив, то тільки місяць. Потім сніги завалили перевали в горах, і ти з Туссану й так би не виїхав, хоч здохни. А раз дочекався тут Йуле, то й весни напевне дочекаєшся, бо це ж сила, вища за всі наші жалі та смутки. А щодо жалю, то ти з лицемірством не перебирай. Аж ніяк не повірю, що аж так тобі шкода.

      – Та що ти, Рейнаре, знаєш? Що ти відаєш?

      – Небагато, – погодився рицар, наливаючи. – Небагато поза тим, що я бачу. А я бачив вашу першу зустріч, твою і її. У Боклері. Ти ж пам’ятаєш Свято Діжки? Білі трусики?

      Ґеральт не відповів. Пам’ятав.

      – Чарівне це місце, палац Боклер, жару кохання повний, – заприспівував Рейнар, насолоджуючись букетом вина. – Сам вид його зачаровує. Пам’ятаю, як усі остовпіли, коли його помітили, тоді, у жовтні. Кагір – ану пригадаю – який же він тоді вжив вислів?

      – Фігуристий замчисько, – з подивом промовив Кагір. – Хай мене, і справді фігуристий та оковтішний замчисько.

      – А добре княгиня живе, – сказав вампір. – Треба визнати.

      – Цілком ладний, сука, будиночок, – додала Ангулема.

      – Палац Боклер, – не без гордощів повторив Рейнар де Буа-Френ. – Ельфійська будівля, лише трохи перероблена. Начебто самим Фарамондом.

      – Не начебто, – заперечив Регіс. – А попри сумніви. Стиль Фарамонда помітний уже на перший погляд. Достатньо лише глянути на оті вежі.

      Увінчані червоною черепицею вежі, про які говорив вампір, вистрілювали в небо стрімкими білими обелісками, виростаючи з філігранної конструкції самого замку, що розширювалася донизу. Вид цей, як не крути, асоціювався зі свічками, з яких фестони воску стекли на майстерно вирізьблену підставку свічника.

      – Біля підніжжя Боклера, – пояснив рицар Рейнар, – лежить місто. Мур, зрозуміло, добудовано пізніше, бо ви ж знаєте, що ельфи міст мурами не оточували. Підженіть коней, мосьпанство. Дорога попереду далека. Боклер тільки виглядає близьким, гори змінюють перспективу.

      – Їдьмо.

      Їхали швидко, випереджаючи мандрівників і вагантів, вози й двоколки, завантажені темними, наче замшілими гронами. Потім були галасливі, із запахом ферментованого соку вулички міста, похмурий парк, повний тополь, тисів, барбарису й самшиту. Потім клумби троянд, переважно сортів мультифлора й центифолія. Далі різьблені колони, арки та архівольти палацу, пахолки та лакеї в лівреях.

      Тим, хто їх привітав, був Любисток, завитий та виряджений, наче принц.

      – Де Мільва?

      – Здорова, не хвилюйся. Сидить у кімнатах, які для неї приготували. Не хоче звідти виходити.

      – Чому?

      – Про СКАЧАТЬ