Відьмак. Володарка озера. Анджей Сапковський

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ печерами поєднуються із самою серединою землі. Багато в нас таких льохів та печер…

      – От хоч би під нашими підвалами, щоб далеко не шукати, – відізвався чорнобородий виноградар Померолю. – Милями ті льохи тягнуться, а як і куди – ніхто того не відає. Ті, що хотіли в тому розібратися, не повернулися. Та й потвору страхітливу там також бачили. Начебто. Ото ж я й хтів запропонувати…

      – Здогадуюся, – сухо сказав відьмак, – що саме хочете ви мені запропонувати. І приймаю пропозицію. Перевірю ваші підвали. Оплату призначимо відповідно до того, на що я там натраплю.

      – Не образимо вас, – запевнив бородань. – Гм-гм… І ще одна справа…

      – Кажіть, я слухаю.

      – Отой суккуб, що ночами чоловіків навідує й мучить… Що його вам ясновельможна княгиня убити доручила… Відчуваю я так, що вбивати його ви аж ніяк не мусите. Адже мара нікому не заважає, як правду казати… Так, прийде час від часу… Трохи помучить…

      – Але тільки повнолітніх, – швидко втрутився Малатеста.

      – З язика ви мені, куме, те зняли. Саме так, нікому той суккуб не шкодить. А останнім часом і взагалі наче й чутка про нього згинула. Вірю, що він, як би то, вас, пане відьмак, злякався. Який же тоді сенс його переслідувати? Адже вам, пане, грошва не зайва. А як вам чогось бракує…

      – На мій рахунок у Чанфанеллі, – з кам’яним виразом обличчя сказав Ґеральт, – могло б щось упасти. На відьмачий пенсійний фонд.

      – Так і станеться.

      – А в суккуба й волос із білявої голівки не спаде.

      – Тоді бувайте, – обидва виноградарі встали. – Пийте, їжте в спокої, не будемо перешкоджати. Свято сьогодні. Традиція. А в нас, у Туссані, традиція…

      – Знаю, – сказав Ґеральт. – Справа свята.

* * *

      Товариство за сусіднім столом галасувало за черговою ворожбою на Йуле, яку робили за допомогою кульок із калачевого м’якуша й кістки з’їденого коропа. Заразом добряче там пили. Корчмар і дівки увивалися з глечиками по залу, наче в кропі скупані.

      – Прославлений суккуб, – зауважив Рейнар, підкладаючи собі ще капусти, – започаткував достопам’ятну серію відьмачих контрактів, які ти взяв у Туссані. А потім уже пішло одне за одним, а ти відбитися не міг від клієнтів. Цікаво, що я навіть не пам’ятаю, котрий із виноградарів першим дав тобі доручення…

      – Тебе при тому не було. Сталося це наступного дня після аудієнції в княгині. На якій, зрештою, тебе також не було.

      – Не дивно. То ж була приватна аудієнція.

      – Нічого собі «приватна», – пирхнув Ґеральт. – Брали в ній участь із двадцять осіб, не враховуючи при тому нерухомих, наче статуї, лакеїв, малолітніх пажів та знудженого блазня. А серед тих, кого враховувати треба, були Ле Гофф, камергер зі статурою та запахом кондитера, і кілька вельмож, що аж згиналися під вагою золотих ланцюгів. Було також кілька типів із черні: райців, а може, суддів. Був відомий із Каед Мюрквіда барон герба Бичача Голова. Була, зрозуміло, Фрінгілла Віго – особа, СКАЧАТЬ