Відьмак. Володарка озера. Анджей Сапковський

Чтение книги онлайн.

      – Точно. Також й інші, канонічні для легенди справи «Книга з Елландеру» подає в спосіб, дуже відмінний від канону.

      – Цікаво, – Кондвірамурс підвела голову, – який із тих замків зображено на ілюстраціях? Який із них виткано на твоєму гобелені? Який малюнок правдивий?

      – Цього ми не знатимемо ніколи. Замку, який бачив фінал, прошу уточнити, не існує. Його було знищено, від нього не лишилося й сліду, що погоджено з усіма версіями, навіть із «Книгою з Елландеру». Жодна з поданих у джерелах локалізацій не є переконливою. Ми не знаємо, – і не будемо знати, – як той замок виглядав і де він стояв.

      – Але правда…

      – Для правди, – різко урвала її Німуе, – це не має жодного значення. Не забувай: ми не знаємо, як насправді виглядала Цірі. Але тут ось, на цьому намальованому Вільмою Васселі картоні, у різкій розмові з ельфом Аваллак’хом на тлі статуй жахливих дітей це саме вона, Цірі. Щодо цього немає жодних сумнівів.

      – Але, – непоступливо стояла на своєму Кондвірамурс, – твій гобелен…

      – Представляє замок, у якому розігрався фінал легенди.

      Вони довго мовчали. Шелестіли аркуші, що їх перегортали.

      – Не люблю, – відізвалася Кондвірамурс, – версії легенди з «Чорної Книги». Вона така… Така…

      – Огидно правдива, – закінчила Німуе, киваючи.

      Кондвірамурс позіхнула, відклала «Півстоліття поезії», доповнене та з доданою післямовою професора Еверетта Денхоффа-молодшого. Розкидала подушки, перетворюючи конфігурацію для читання на конфігурацію для спання. Позіхнула, потягнулася й погасила лампу. Кімната занурилася в темряву, освітлена лише голками місячного сяйва, що протискалося в шпарини штор. «Що вибрати на цю ніч? – подумала адептка, крутячись на простирадлі. – Покластися на удачу? Чи якорити?»

      Після коротких роздумів вона наважилася на друге.

      Він був таким неясним, отой сон, що повертався, не давав доснити себе до кінця, розвіювався, зникав між іншими снами так, як ниточка зникає й губиться серед основи кольорової тканини. Сон, що зникав із пам’яті, але все одно наполегливо до неї повертався.

      Заснула вона відразу, сон наплинув на неї миттєво, ледь вона стулила очі.

      Нічне небо, безхмарне, світле від місяця й зірок. Пагорби, на їхніх схилах припорошене снігом виногроно. Чорний і незграбний абрис будівлі: муру із зубцями, стовпа, самотнього наріжного beffroi.[30]

      Двоє вершників. Обоє виїжджають у пустий простінок, обоє злазять із сідел, обоє заходять під арку. Але в зяючий у підлозі отвір заходить лише один.

      Той, чиє волосся абсолютно біле.

      Кондвірамурс стогне крізь сон, кидається на ліжку.

      Біловолосий сходить униз, глибоко, глибоко в підвали. Іде темними коридорами, освітлює їх, раз у раз запалюючи скіпки, що стирчать у залізних держаках. Світло від скіпок примарними тінями танцює по стінах і стелі.

      Коридори, сходи, знову коридори. Льох, велика крипта, бочки під стінами. СКАЧАТЬ