Життя і мета собаки. Брюс Кемерон

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ коли його покликали.

      А от Спайк чинив опір, дико гарчав і кидався на петлі й людей. Чоловіки кричали, й один із них спрямував тонкий струмінь рідини з балончика собаці в морду – запах обпік мені ніс аж на іншому кутку Двору. Спайк припинив боротьбу й упав на землю, накривши голову лапами. Його потягли геть, а тоді люди пішли до мене.

      – Хороший собачка. Лапа болить, так? – спитав один із чоловіків. Я нерішуче помахав хвостом і нахилив голову, щоб було легше накинути мені на шию петлю (через мій дурний пластиковий комірець це було не так і просто).

      Коли я опинився по той бік паркана, я засмутився: Сеньйора плакала, Карлос і Боббі тримали її за руки, але вона виривалася. Її смуток передався мені, тому я потягнувся до неї в петлі, бажаючи підійти та заспокоїти.

      Один із тих чоловіків дав Сеньйорі якийсь папірець, а вона кинула його на землю.

      – Навіщо ви це робите?! Ми ж нікому не шкодимо! – кричав Боббі. Його гнів був помітний, і від цього стало страшно.

      – Забагато тварин. Погані умови, – сказав чоловік із папірцем. Він теж випромінював гнів. Я помітив, що він у темному одязі й на грудях у нього блищить метал. Усі були дуже напружені.

      – Я люблю своїх собак, – ридала Сеньйора. – Будь ласка, не забирайте їх у мене!

      Сеньйора не гнівалася, їй було сумно й страшно.

      – Негуманні умови, – сказав той чоловік.

      Я просто не знав, що й думати. Бачити, як усю зграю виводять із двору, заганяють по одному до кліток у машинах, – від цього просто все плуталося. Більшість із нас прищулили вуха й підібгали хвости. Я опинився біля Ротті. Його густий, важкий гавкіт ніби висів у повітрі.

      Коли ми прибули на місце, зрозуміліше не стало. Тут пахло десь так, як у милої жінки в прохолодній кімнаті, тільки було спекотно, а навколо – повно схвильованих і галасливих собак. Я охоче пішов уперед і, на своє розчарування, опинився в одній клітці зі Швидким і Головним. Як на мене, краще було б, якби там була Коко чи хоча б Сестра. Хоч і Швидкий, і Головний були так само налякані, як і я, і дивилися на мене зовсім не вороже.

      Гавкіт стояв оглушливий, однак я чітко вирізняв із загального хору люте гарчання Спайка, який кинувся на когось, а потім різкий зойк якогось нещасного собаки. Люди закричали, за кілька хвилин Спайка провели на кінці палиці повз нас, і він зник десь у глибині коридору.

      Перед нашою кліткою зупинився якийсь чоловік.

      – Що тут сталося? – спитав він.

      Інший, той, який щойно вивів Спайка, зупинився й подивився на мене без жодної цікавості.

      – Хто його знає…

      Від першого чоловіка віяло стурбованістю й сумом, а від другого – нічим, окрім байдужості. Перший відчинив двері й обережно помацав мою лапу, відсунувши морду Швидкого.

      – Цей зовсім нікудишній, – промовив він.

      Я спробував пояснити йому, що без оцього дурного коміра я значно кращий пес.

      – Такого СКАЧАТЬ