Містична річка. Денніс Лігейн

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ обертався й не звертав уваги на чотирьох чоловіків, що, оточивши його, звужували коло. Він підняв меч над головою й почав опускати його перед своїми грудьми. Поліціянти були тепер на відстані двадцятьох футів від нього, а хлопець тим часом обернувся на сто вісімдесят градусів і стояв тепер до них спиною. Шон зауважив, як Коннолі поклав собі руку на праве стегно, розстебнув кобуру й торкнувся руків’я свого «ґлока».

      Аби справа не зайшла надто далеко й хтось не вистрілив чи незнайомець не зробив собі харакірі, Шон прочистив горло й промовив:

      – Даруйте мені, сер. Сер, ви чуєте мене?

      Хлопець із мечем злегка повернув голову, ніби почув Шона, але не припинив свого обертання, яке тепер відбувалося в їхньому напрямку.

      – Сер, ми хочемо, щоб ви поклали свою зброю на траву.

      Хлопець поставив ногу на землю й обернувся до них, його очі розширилися й оглянули кожного з присутніх. На нього були націлені чотири револьвери. Він простяг свого меча, чи то спрямовуючи його на них, а чи віддаючи їм – Шон так і не збагнув, що означав той рух.

      – Ти оглух?! – гаркнув Коннолі. – На землю!

      Шон сказав:

      – Тс-с-с! – І зупинивсь за десять футів від хлопця з мечем, думаючи про плями крові, які вони знайшли на стежці за шістдесят ярдів звідси, знаючи, що ці плями означають. Йому пригадався Брюс Лі, який вимахував мечем завдовжки з невеличкий літак. Проте Брюс Лі був азіат, а цей молодик на вигляд не більш як років двадцяти п’яти, мав білу шкіру, чорне кучеряве волосся та голені щоки, одягнений був у білу футболку, заправлену в сірі спортивні штани.

      Він тепер не ворушився, й Шон не мав сумніву, що лише страх примушував його тримати меч націленим на них, бо мозок його застиг і відмовлявся віддавати команди тілу.

      – Сер, – проказав Шон доволі гостро, щоб примусити хлопця перевести погляд на нього. – Зробіть мені послугу, гаразд? Покладіть меч на траву. Лише розтисніть ваші пальці й дозвольте йому випасти з них.

      – Хто ви, в біса, такі?

      – Ми поліціянти, – сказав Вайті Паверс, показуючи на свій значок. – Бачите? Тому поставтеся до мене, сер, з довірою і дозвольте вашому мечеві впасти.

      – О, звичайно, – мовив хлопець, і меч відразу вислизнув з його пальців, із глухим стуком упавши додолу.

      Шон відчув, що Коннолі зсунувся праворуч і, готовий стрибнути на незнайомця, виставив уперед руку. Прикипівши поглядом до його очей, він запитав:

      – Як тебе звуть?

      – Мене звуть Кент.

      – Вітаю тебе, Кенте. Я офіцер поліції на прізвище Дівайн. Мені треба, щоб ти відступив на два кроки від своєї зброї.

      – Моєї зброї?

      – Від меча, Кенте. Відступи на два кроки назад. А як твоє прізвище, Кенте?

      – Брюер, – сказав хлопець і відступив назад, простягши перед собою руки, наче був переконаний, що зараз вони здіймуть свої револьвери й вистрілять у нього.

      Шон СКАЧАТЬ