Містична річка. Денніс Лігейн

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ динаміком на дверцях водія Шон помітив пляму крові. Кілька її крапель попало на сам динамік – тепер вони засохли й почорніли. Він присів, обернувся й побачив ще одну пляму на кермі. Третя пляма була довша й ширша за перші дві, вона обгортала дірку від кулі, пробиту у вініловій спинці водієвого сидіння на рівні плеча. Шон знову присів і подивився крізь двері на кущі ліворуч від автомобіля, потім обернув голову, щоб подивитися на зовнішній бік дверцят водія, й побачив там свіжу заглибину.

      Він поглянув на Вайті, й Вайті кивнув головою.

      – Злочинець, певно, стояв біля автомобіля. Дівчина Маркус, якщо це вона, сиділа за кермом і вдарила його дверима. Мерзотник почав стріляти й поцілив її, можливо, в плече, а можливо, в біцепс. Хай там як, а дівчина кинулася навтіки. – Вайті показав на кілька прим’ятих кущів, що вона притоптала ногами. – Вони побігли крізь кущі до парку. Її рана не могла бути тяжкою, бо видно лише кілька крапель крові на кущах.

      – А ми маємо своїх працівників у парку? – запитав Шон.

      – Досі їх було двоє.

      Представниця технічного відділу форкнула:

      – З них було більше пуття, аніж із цих двох?

      Шон і Вайті простежили за її поглядом і побачили, що Коннолі випустив із рук паперового стаканчика з кавою і тепер нахилився, щоб його підняти.

      – Вони в нас новенькі, дай їм звикнути.

      – Доведеться просити допомоги.

      Шон підступив до жінки.

      – Ви знайшли якісь посвідчення особи, крім технічного паспорта?

      – Так. У гамані під водієвим сидінням був дозвіл на керування автомобілем на ім’я Кетрін Маркус. Під пасажирським сидінням лежав рюкзак. Біллі зараз з’ясовує, що там у ньому.

      Шон подивився через капот на чоловіка, на якого кивком голови показала експерт. Він стояв навколішках перед автомобілем, темно-синій рюкзак лежав перед ним.

      – Що там документи кажуть про її вік? – запитав Вайті.

      – Дев’ятнадцять років, сержанте.

      – Дев’ятнадцять, – повторив Вайті, звертаючись до Шона. – І ти знайомий з її батьком? Бідолаха, йому доведеться пережити велике горе, він, либонь, і гадки не має, що сталося з його дочкою.

      Шон обернув голову й побачив, як самітна криклива птаха полетіла в напрямку каналу, а промінь сонця пробився крізь хмари. Він відчував, як пташине скрекотіння проникає в його вушний канал та в мозок, і враз його пронизав спогад про вираз дикої самоти, що його він бачив на обличчі одинадцятирічного Джиммі Маркуса, коли вони майже вкрали той автомобіль. Шон відчував ту самоту тепер, стоячи біля кущів, які вели до В’язничного парку, так ніби двадцять п’ять років, що відокремлювали його від того часу, пролетіли, як комерційна реклама на телебаченні, відчував ту гнітючу, розпачливу самоту, що придавила Джиммі Маркуса, неначе трухлява деревина. Щоб струсити із себе цей спогад, він подумав про Лорен, про Лорен із довгим русявим волоссям, яка заполонила його сьогоднішній сон і пахла морем. Він подумав про ту Лорен, і йому захотілося знову заповзти в тунель того сну, поринути в нього з головою та зникнути.

      7

      У СКАЧАТЬ