Казки про дивних. Ренсом Ріггз

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ на ньому не заробляємо.

      – Воно якось неправильно, отак себе продавати, – засумнівався селянин Гейворт.

      – Легко тобі казати! – мовив йому селянин Беттельгейм. – У тебе хата з дерева!

      Тож селяни домовилися з людожерами: правші продадуть ліві руки, а шульги – праві, й так продаватимуть щоразу, коли ті відростатимуть. Таким чином у них з’явиться стабільне джерело прибутку, і більше ніколи не доведеться з ранку до ніченьки обробляти болота й тяжко гарувати, збираючи врожаї. Здавалося, всіх ця угода потішила – крім селянина Гейворта, котрий любив обробляти болота, тож йому прикро було бачити, як село відвертається від традиційного ремесла, хай навіть не надто вигідного порівняно з продажем власних кінцівок людожерам.

      Проте вдіяти селянин Гейворт нічого не міг, тож безпорадно спостерігав, як усі його сусіди відцюкують собі руки, потроху закидають сільське господарство і їхні болота бур’яніють. (Дивацтво в них було таким, що особливого болю це не завдавало й кінцівки відділялися доволі легко, мов хвіст у ящірки.) На зароблені гроші вони купували собі їжу на базарі в Посічених Хиляках – козяче вим’я тепер було стравою, яка з’являлася на столі щоденно, а не лише раз на рік у великі свята, – і збудували собі хати з дерева, зовсім як у селянина Гейворта. Усім, звісно, праглося дверей, що відчиняються на петлях. А тоді селянин Пулман звів собі хату на два поверхи, і невдовзі вже всім хотілося двоповерхових хат. А потім селянка Саллі побудувала собі хату на два поверхи та зі шпилястим дахом, і вже зовсім скоро всі хотіли собі хати на два поверхи та зі шпилястим дахом. Щоразу, як у селян відростали руки, вони їх відділяли й знов продавали, а на виручені гроші добудовували хати. Врешті-решт будинки вже стали такими величезними, що між ними не зосталося місця, а сільський майдан, колись широкий і просторий, стиснувся до вузького провулка.

      Першим у ситуації зорієнтувався селянин Башляр. Він купить велику ділянку землі на околиці села і збудує там новий дім, навіть більший за той, що в нього вже є (де, між іншим, було вже троє дверей на петлях, два поверхи, шпилястий дах та ґанок). Десь приблизно в цей самий час селяни припинили звертатися одне до одного «селянине такий-то» і «селянко така-то», а натомість перейшли до звертань «пане такий-то» і «пані така-то», бо вони більше не були селянами – крім селянина Гейворта, бо той і далі обробляв своє болото та навідріз відмовився продавати ще якісь кінцівки канібалам. Гейворту цілком до вподоби була його простенька хатинка, та й не те щоб він часто в ній бував, бо все ще полюбляв після дня виснажливої праці поспати на болоті. Друзі вважали його дурним і старомодним, тож зрештою перестали до нього навідуватись.

      Так скромне колись село Болотяна Твань почало стрімко розростатися. Селяни скуповували все більші й більші ділянки землі, й будинки на них росли все більші та вигадливіші. Щоб мати кошти на цю діяльність, селяни стали продавати канібалам руки та ноги (ті ноги, які з протилежного від рук боку, щоб легше було втримувати рівновагу) і навчилися дибати на милицях. Людожери (чий голод і багатство здавалися невичерпними) СКАЧАТЬ