Три товариші. Еріх Марія Ремарк

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ Знову подвійний?

      – Так.

      – Будь ласка, – він уклонився. – Цей стіл – на шістьох, пане, – сказав він, ніби перепрошуючи.

      – Ну, гаразд. Принесіть краще коньяк!

      Дебела жінка належала, мабуть, до товариства непитущих – вона так вирячилась на мою чарку, наче це була протухла рибина. Щоб допекти їй, я замовив собі ще один коньяк, а тоді й собі витріщився на даму. Уся ця пригода видалася мені раптом кумедною. Чого я припхався сюди? І чого мені треба від тієї дівчини, на яку я чекаю? Я навіть не був певен, чи впізнаю її серед оцього гармидеру. Спересердя я одним духом перехилив чарку.

      – Привіт! – сказав хтось позад мене.

      Я підхопився з місця. Вона стояла й посміхалася.

      – А ви, виявляється, не марнуєте часу!

      Я поставив чарку, яку все ще тримав у руці, на стіл. Я розгубився. Дівчина була зовсім інша, ніж я її запам’ятав. Серед оцієї юрми дебелих жінок, що поглинали тістечка, вона здавалася юною, стрункою амазонкою, холодною, сяючою, впевненою у собі й неприступною. «Нічого в нас із нею не вийде», – подумав я і сказав:

      – Звідки це ви з’явилися, наче привид? Я ж увесь час не спускав очей з дверей.

      Вона показала кудись праворуч.

      – Там є ще одні. Але ж я запізнилась. Ви вже давно тут?

      – Та ні. Не більше як дві-три хвилини. Я теж тільки-но прийшов.

      Товариство за моїм столом замовкло. Я відчував у себе на потилиці осудливі погляди чотирьох статечних матрон.

      – Ми зостанемося тут? – спитав я.

      Дівчина кинула швидкий погляд на столик, озирнулася і сказала усміхаючись:

      – Боюсь, що кав’ярні всі однаковісінькі…

      Я похитав головою.

      – Краще, коли в них менше людей. А в цій бісовій тисняві людину охоплює комплекс неповноцінності. Приємніше було б посидіти в якомусь барі.

      – У барі? Хіба є такі бари, що відкриті вдень?

      – Я знаю один такий, – сказав я. – Там, правда, дуже тихо. Якщо ви не проти…

      – Інколи – не проти…

      Я глянув на неї, не відразу збагнувши, що саме вона хотіла сказати. Узагалі я не проти іронії, коли, звісно, йдеться не про мене. Але тепер сумління моє чомусь було нечисте.

      – Ну, то ходімо! – мовила вона.

      Я підкликав офіціанта.

      – Три подвійних коньяки! – гукнув він таким голосом, ніби виставляв рахунок замогильному клієнтові. – Три марки тридцять пфенігів.

      Дівчина обернулася.

      – Три подвійні за три хвилини? Ну й темпи у вас!

      – Тут два вчорашні…

      – От брехун, – просичала мені навздогін дебела жінка. Вона надто довго мовчала.

      Я повернувся до столу й уклонився.

      – Щасливого вам Різдва, люб’язні пані! – І швидко пішов геть.

      – Ви посварилися? – спитала мене дівчина на вулиці.

      – Та ні… Але я справляю погане враження СКАЧАТЬ