Таємниця галицького Версалю. Тетяна Пахомова
Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Таємниця галицького Версалю - Тетяна Пахомова страница 8

СКАЧАТЬ власних ідей, планів, а все чиєсь, може, і мудріше, через раз посилали до дупи. Такого розлогого тлумачення потребує слово, якому важко одразу знайти однослівний аналог в українській мові – це «гонор». Адже кожен гоноровий шляхтич – «сам собі і швець, і жнець, і на дуду грець», і ні під чию дудку танцювати не буде, ні… Реальна влада в руках магнатів оформилася в змагання між двома таборами – прихильниками реформ і тими, хто вважав «ліберум вето» – право спинити прийняття якогось закону чи постанови лише одним і – о, яка садистська насолода! – своїм власним голосом священним і непорушним… Хіба що дуже, дуже добре заплатять. І платили, і погляди змінювались, і перехід з одного політичного табору в інший уже нікого не дивував. Тож право вето в сеймі XVIII століття стало страшним гальмом Польщі: за всю історію Речі Посполитої було зірвано дві третини сеймів, і третину з них – голосом одного депутата: «Нє позвалям! Мам право вето!» І все – «юж, Параню, по коханню» – якщо нема закону, економіка й політика топчуться на місці… Але то мала біда: кожен магнат на місці був сам собі і король, і сейм, і суддя, тому-то й казали, що тогочасна «Польща була раєм для шляхти, чистилищем для міщан і пеклом для хлопа»… А з пекла, як відомо, і чорти інколи на волю вириваються, і ситуація стає критичною, та про це згодом…

      І ось уже сам Франц Салезій Потоцький після смерті Августа ІІІ Фрідріха в 1763 році став тихим претендентом на королівську корону: багатства й політичні заслуги повністю дозволяли, але… Те «але» переважувало і багатства, і досягнення всіх можливих претендентів на польський трон: Росія і її можновладці не сумнівалися у своєму «споконвічному» історичному праві на польські землі, та той чужоземний вплив на польські справи здійснювався дуже хитро – руками польської шляхти за щедру винагороду сусідів. Попри запевняння в цілковитій підтримці Потоцького з боку російських царедворців, у серпні 1764 королем став Станіслав ІІ Август ІV Понятовський, про якого найкраще висловилася його висока покровителька й колишня коханка Катерина ІІ: «З усіх претендентів на корону він має найменше підстав її отримати, а отже, буде найбільше зобов’язаний тим, з чиїх рук її дістане…» Вибори відбувалися за сценарієм Петербурга: у Польщу з ініціативи «Фамілії» були введені російські війська; усі дороги до Варшави перекрили, і – хто б сумнівався! – сейм одноголосно вибрав Станіслава Понятовського. «Вітаю вас із королем, якого ми зробили», – цинічно писала імператриця міністрові закордонних справ Паніну. І хто замовляє музику, той, звісно, і платить: у вересні 1764 року російський посол Репнін виплатив залученим до виборів посадовцям понад сто тисяч золотих червінців – гроші отримали і король, і Олександр Чарторийський, його рідний дядько, і інші іуди й іудчики…

      Згадуючи ту недавню історію, старий Потоцький аж засувався на місці: душевний біль був іще дуже сильним. І сьогодні цей же король став для польських шляхтичів-жаб лелекою, звично викликавши для впокорення барських конфедератів, СКАЧАТЬ