Таємниця галицького Версалю. Тетяна Пахомова

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ Гайсин). Не мав Франц Салезій титулу ні графа, ні князя, та мучило це його лише замолоду, коли намагався осідлати посаг норовливої й дуже багатої Марії Зоф’ї Сенявської, удови Денгоффа – останньої з вигаслого роду Сенявських. Молода вдова Денгофф знала високу ціну і собі, і своїм статкам, тож не спішила вибрати чергового чоловіка з численного табуна амбітних магнатів-залицяльників, що били перед нею нетерплячими копитами; аж три роки Потоцький мірявся в кавалерській вправності залицяння з ненависним йому відтоді князем Олександром Чарторийським. Віддамо належне Потоцькому – був вельми вигадливим у тій царині: бажаючи принизити князя-конкурента, знайшов на Уманщині майже бідняка, але князя Володимира Четвертинського, вимив, вичесав, одягнув у модний французький гардероб; виклопотав для нього в баварського електора орден святого Губерта й назвав маршалком дому Потоцьких… І все заради тієї солодкої миті помсти, яка наставала з візитом до дому Потоцьких когось із Чарторийських. Тоді Франц Салезій посилав за своїм маршалком і бештав[5] князя Четвертинського в присутності посланців, як тільки міг: «Ваша князівська честь, кур-р-рва мать!..» Тож князівського титулу Потоцький уже точно ніколи не прагнув… Та повернімося на майже 250 років назад, у 1770 рік, до неспішної ходи Потоцького родовим маєтком у місті Кристинополі, яке його дід – коронний гетьман Щенсний Казимир Потоцький – назвав на честь бабусі Францішека – Кристини Любомирської. «Галицький Версаль» – так іменували за пишноту, велич і мальовничу садово-паркову архітектуру родове гніздо Потоцьких.

      Як на сімдесят років Франц Салезій був іще міцним і жилавим чолов’ягою, який добре тримав удари і ворогів, і долі; навіть його девіз «Щит протиставляй щитам» змушував усіх недоброзичливців сім разів подумати, перш ніж вступати в політичне чи економічне протистояння з ним. Чи був він вродливим? На такі оцінки, узагалі-то, страждають недосвідчені жінки, бо бути вродливим не перше й навіть не друге призначення чоловіка, тож биті життям добре усвідомлюють, що пішло це слово від двох – «чоло» і «вік» – розум, що шліфується віком, тобто мудрість, з якою він здатен прогодувати й захистити. Але як мед – то ложкою, а як золоту рибку – так по повній… З огляду на давні ідеали краси слід зробити короткий антропологічно-кулінарний історичний екскурс. Тогочасну Європу важко було назвати ситою: малий льодовиковий період щойно відступив, і через повені, неврожаї, війни сільське господарство давало мало їжі; робітників було небагато, до того ж їх часто викошували епідемії; проте дітей, що хочуть їсти, було багато. Тож удосталь не їв ніхто, хіба магнат. Середній зріст чоловіків за такого харчування зрідка перевищував 170 сантиметрів, а здебільшого заледве дотягував до 160. А жінки, які годували спочатку чоловіка й дітей і через це замість харчування через раз «нюхали миску», мали зріст десь 150–155 сантиметрів за ваги, що лише інколи перевищувала 50–60 кілограмів. А от магнат повинен був мати центнер і більше живої ваги, щоб одразу кидалося у вічі, що то СКАЧАТЬ