База відпочинку. Євген Лакінський

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ ця розпуста?!

      – А як твоє особисте життя? – питає золотоволоса. – Є якісь новини?

      Галя хитає головою.

      – Годі вже чекати на принца, – застерігає золотоволоса. – Хочеш із кимось познайомлю?

      Галя губиться на мить, але швидко це приховує.

      – Я не проти, – каже.

      «Цікаво, що мене ще не помітили» – думає Іван. Усе це здається йому сном чи кінофільмом, тож він і не намагається ховатися. Він не відриває очей від Галі. У чорній довгій сукні, з розпущеним волоссям, вона навіть ще гарніша, ніж на світлині.

      І вона, нарешті, відчуває його погляд. Повертає голову, але не бачить Івана.

      – Куди ти дивишся? – не розуміє золотоволоса.

      І, не дочекавшись на відповідь:

      – Ну, я пішла.

      Галя входить до кімнати, сідає за стіл.

      – Галю! – каже Іван.

      Він не чує свого голосу. Але слова лунають у голові.

      – Галю… не бійся… це не божевілля…

      – Хто ти? – питає вона уголос.

      Вони говорять. Іван бере її руку… цілує…

      – Я кохаю тебе, – шепоче він і Галя усміхається. Іван цілує у шию і дівчина піднімає підборіддя, відкривається його пестощам. Іван бере її за руки і гладить. Але Галя виривається і обіймає його. Цілує його невидиме обличчя, навмання – у очі, у щоки, у ніс губи… нарешті знаходить губи…

      Якби хтось у цю мить зазирнув у вікно, то дуже б здивувався.»

      – Це вже точно, – погоджується Жанна. – Дівчина сидить у порожній кімнаті і обіймає повітря. Та ще й губами рухає.

      – А може й язика висунула, – додає Ера. – А далі…

      Вона вже збирається розвинути фантазію, коли дзвонить мобільний.

      Поки Ера відповідає, Жанна занурюється у рукопис.

      – Ну що там було далі?! – Ера, нарешті, звільнилася.

      – До сексу не дійшло, – відмахується Жанна, і далі вже читає вголос:

      – «Ми ще зустрінемось? – тихо питає Галя.

      – Так, – Іван знову цілує її. – Сьогодні ввечері. Залишайся після роботи, я прийду о сьомій.

      – А зараз?

      – А зараз я маю йти…

      Іван прикладає до обличчя її долоню. Востаннє торкається губами. Неохоче повертається до шафи.

      – Звідки ти взявся?! – дивується Аня. – Я вже думала, ти пішов додому!

      Іван не відповідає. Він озирає кімнату, немов п'яний. На стіні – цьогорічний календар із великими цифрами: «1–9 – 9–8».

      – Я маю інсталювати одну програму, – каже Іван. – Це візьме кілька годин.

      – Так довго! – каже Аня. Добре, що вона не розуміється у комп'ютерах.»

      – Ну довго він ще тягнутиме?! – не витримує Жанна.

      – Ти про кого? – відгукується Ера.

      – Про автора, про кого ж ще! Розписує кожну детальку!

      – А ти впевнена, СКАЧАТЬ