База відпочинку. Євген Лакінський

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ охоронця на таку зарплатню?

      Іван підходить до шафи, обдивляється замок.

      – А його ж можна зняти, – констатує інженер-програміст. – Треба лише хрестову викрутку…

      – А ніж не підійде? – пропонує Аня. – На, спробуй!

      Ніж – кухонний, із товстим лезом, тому процес відкручування шурупок бере вдвічі більше, ніж треба.

      – Може він там пляшку ховає? – припускає Аня, хоча точно знає, що Львович на роботі не п'є. – Чи долари?

      – Радше лещата та плоскогубці, – відповідає Іван, знімаючи одну з петель, на яких тримався замок. – Зараз подивимось.

      Усередині не знаходиться ані доларів, ані інструментів, ані навіть пляшки, хоча Аня з Іваном перевіряють усе, що можна. А є там лише старі документи.

      – Зовсім у діда дах поїхав, – констатує Іван.

      Від нема що робити, він відкриває одну з папок. І завмирає. З чорно-білої світлини на нього дивиться дівчина. Довге каштанове волосся забрано у косу. Великі карі очі сумні…»

      – Ну, далі усе зрозуміло, – Ера відкладає папір. – Він закохається у фотографію, почне шукати цю дівчину, а їй вже за сорок. І в неї, мабуть, і чоловік, і діти. А йому лише двадцять.

      – А далі? – зацікавлюється Жанна. – Розчарується у чарівній принцесі? Чи буде морочити їй голову?

      – Мабуть, морочитиме, бо так цікавіше, – припускає Ера. – А що як і вона в нього закохається? І бачитиме потайки від чоловіка?

      – Ага! А той дізнається, закотить скандал…

      – І вона піде жити з Іваном, – закінчує Ера. – І дітей забере. І хлопець матиме усе кидати і годувати сім'ю.

      – А може вона багата, – припускає Жанна. – чи в Івана батьки забезпечені… І вони оселяться у особняку над морем, куплять машину…

      – Нам би романи писати, – Ера зітхає. – Давай краще подивимось, що там насправді.

      – «Дівчина неймовірно гарна. Кілька секунд Іван дивиться на фото, мов зачарований.

      – Що там? – питає Аня.

      – Та нічого… – відмахується Іван. – Старі папери…

      На зворотньому боці фотографії написано: «Галина, 1972». Решта документів у папці цілком банальні і ніяк не стосуються Галини.

      – Знаєш, що я помітила? – відволікає Івана Аня. – Львович, мабуть, спекулює шмотками. Якось збираюся додому, а тут приходить він, з величезним пакетом з секонд-хенду. І пакет забито різним барахлом, нібито «Made in USA».

      – Кому ж таке перепродаси? – механічно питає Іван. Насправді, його не цікавить ані Львович, ані секонд-хенд. Він думає лише про Галину.

      – Не знаю… – відповідає Аня. – Але це вже краще, ніж скоби (хто їх, до речі, купує?). А зранку приходжу: Львович ще є, а пакету вже нема. Він що, в нашому офіс покупців приймає?!

      Іван потискає плечима.

      – Піду заварю каву, – каже Аня і виходить з кімнати.

      Іван бере фотографію… і несподівано для себе цілує. І відразу ж цього соромиться – «як дитина якась».

      Раптом СКАЧАТЬ