Свята Марійка. Зінаїда Луценко
Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Свята Марійка - Зінаїда Луценко страница 9

СКАЧАТЬ моя подруга сказала…

      – Та припиніть зараз же говорити мені, шістдесятирічному, про старість у ваші сорок років! Не хочу чути! Та люди від раку помирають, від каліцтв, а ви тут бозна-що мені верзете! Візьміть себе в руки, відпочиньте, почніть малювати, вишивати хрестиком або пірнати з аквалангом… Бо, зрештою, усі ваші проблеми просто в голові! Хто там наступний? – закінчив перемовини з Параскою.

      І вона пригадала своє дитинство. По дорозі із лікарні зайшла до магазину, купила що там треба.

      На цілий тиждень занурилась Параска в малювання. Спочатку це були чудернацькі створіння, потім пейзажі, квіти, люди, птахи… Малюнки один за одним лягали на стіл, стелилися по дивану, опускалися, мов яскраві метелики, на телевізор, по підвіконнях. Найкращі Андрій навіть заправив у рамки і почепив на стіни.

      – Яка ж ти у мене талановита! – цілував Парасці руки.

      А вона, мов у маренні, малювала, малювала.

      – Я хочу поїхати на відпочинок, у гори, – сказала за два тижні.

      – Але ж мені тепер ніяк не можна… Не відпустить директор… – почав Андрій.

      – Я сама хочу поїхати!

      Зібрала речі, написала заяву на відпустку за власний кошт, подала Андрієві до рук і викликала таксі.

      Що там робила Параска у тих Карпатах, у яких джерелах купалася, яку воду пила, яким повітрям дихала – тільки коли за місяць повернулася – її було не впізнати.

      Розрівнялася в Параски спина, хоч і ріденькими пасемцями, проте уже покрило шию м’яке волосся – ні, не штучно-чорне, а русяве, хоч і зрідка із сивиною. Брови й вії зачорнилися – то фарба, але як накладена майстерно! І рум’янець заграв на щічках, де й поділися ті глибокі синці під очима.

      – А очі які зелені!!! Десь ти там, у тих горах, усі трави в себе всотала! – ляснула в долоні Мірка.

      А Параска… Записалася на йогу, купила собі мольберт, полотно, фарби – і далі малювала. Закинула роботу, кухню, дружбу з Міркою.

      За півроку вона мала першу виставку, і відразу ж найкращу Парасчину роботу – квіти, квіти, квіти… – купили іноземці.

      – Аж у Японію поїхала твоя картина, оце удача! – радів Андрій.

      На святкування з нагоди котроїсь там виставки Параска одягла коротку сукню до колін, усю в квітках, із шифону, відкинула довге волосся на плечі, на тонкі кисті одягла браслети в бохо-стилі, підмалювала губи.

      І як вона ходила, як тримала голову, дивилась! Якісь такі погляди сіяла Параска довкола себе, що чоловіки, мов колись ще, у дитинстві, як була вона ще дівчинкою-підлітком, не могли спокійно дихати біля неї.

      А надто Параска опікувалась Мірчиним рудим Віктором. І аби хто спитав – навіщо то їй треба? – не сказала б.

      Але те сталось…

      Тільки одна, мабуть, була причина: ревнивість жінки у зрілому віці страшна!

      Мірка є Мірка – говірка, весела, а надто ж як хильне зайвого. То до одного вона підсяде, то іншому про щось торочить. На Віктора не має часу. А як підійде і щось спитає, то ще й підкусить його – при людях. Мовляв: он дивіться, який СКАЧАТЬ