Свята Марійка. Зінаїда Луценко

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ гарна подруга, ми давно… – стала виправдовуватись Мірка.

      – Ти дружиш із бабою Параскою, от що! – зненацька розреготалась Кеті.

      І Мірра спочатку несміливо, а потім голосніше й голосніше – і собі за нею розсміялась.

      – Баба Параска! Ой, не можу-у-у-у!!! Я сиджу, а тут: мене звуть Параска! Оце бренд!

      – Я ще й не те тобі скажу, Кеті! – либонь, хильнувши зайвого, Мірка плутала язиком. – У цієї, як ти кажеш, баби Параски, є чоловік, учитель фізкультури, до речі! Він – як античний бог Аполлон! Такий красивий! Високий, стрункий, чорнявий! А м’язи які… Аж грають під сорочкою!

      – Та ти що?! Можна вмерти!

      – І щоб ти знала… мабуть, цей бог накинув на мене оком!

      – Воно й не дивно!

      – Тільки ж ти ні-ні, нікому, гаразд? Бо Параска як дізнається, почне ще ревнувати…

      – А ти часом не той? Із ним…

      – Та де! Моє руде опудало такого не допустить. Хоча… деякі плани є.

      – Як ти про свого Вітьку!

      – Бо він рудий! А я рудих не люблю!

      – То чому заміж за нього йшла?

      – А за кого, Кеті? За кого було йти, га?

      – Та не випендрюйся, Белло, ти ж у свого Вітьку по вуха закохана була!

      – Була! Так, була! А тепер добре роздивилася і…

      – Перебирати стала? Тепер тобі Аполлона подавай?

      Жінки почали голосно та п’яно реготати.

      Баба Параска…

      У власній квартирі вона довго не могла знайти для себе місця. Заходила до ванної, потім – з невидющим поглядом брела на кухню. Аж поки Андрій не ухопив Параску в обійми:

      – Ти чуєш?! Наша команда перемогла! Їдемо на всеукраїнські змагання, Парасю, моя люба!

      І їй відлягло.

      За два дні у Віктора мав бути день народження, зазвичай вони відзначали це свято разом. Закривши кав’ярню для відвідувачів на вечір – танцювали там до самого ранку. Так мало бути й цього разу.

      Як Параска не намагалася, але заспокоїтися їй не вдавалось – із Міркою вони не бачились, але слова подруги кожної хвилини дзвеніли у вухах.

      І от у визначений час із букетом у руках – Параска й Андрій зайшли до зали. За накритим столом сиділи гості – Мірчині та Вікторові батьки, сестри, куми – пили за здоров’я.

      Як Параска не намагалась, але видушити із себе посмішку не змогла. Так, понуро, й сиділа біля Мірки. Нікого бачити не хотіла.

      Як же вона любила раніше танцювати!

      А тепер…

      Гості уже стрибали під гучну музику, а вона все товкла в голові: я стара, стара, стара! І порівнювала себе із Міркою: не рівня…

      – Ну що ти, Параско, ходімо? – тягнув її Андрій за руку.

      – Ти йди, мені щось трохи недобре, – відмовилась Параска.

      А коли чоловік танцював, рвала серце: він дійсно був надто красивий… як для неї. І увесь час увивався біля Мірки, дивився на молоду подругу телячими очима! І вона перед ним трясла грудьми…

      Дійсно…

      А СКАЧАТЬ