Суча дочка. Валентина Мастєрова

Чтение книги онлайн.

      Данило Павлович мовчав, білий і простоволосий. Нікому нічого не сказав, тільки приречено дивився услід райкомівській «Волзі», аж поки та не зникла за рогом вулиці.

      – Що ви наробили? – обернувся до колгоспників, які купками стояли під клубом. – Вони ж тепер ні жити, ні дихати не дадуть.

      Він боявся недарма. Виклик його і парторга на бюро райкому партії означав неприємності чималі, але Данило Павлович по дорозі у район думав лише про одне: «Як випустять живих і теплих, то додому доїдемо!» Їх випустили з доганами, занесеними в особові справи.

      – Дай, Боже, щоб на цьому й окошилось, – говорив удома дружині. – Тільки навряд, здається мені.

      Через кілька днів у село приїхав автобус із міліцією. Пішли по хатах трусити самогон. Перевертали у коморах повні діжки, вивертали у погребах огірки й капусту. Розбивали бідони та сулії прямо на подвір’ях – і повні, й порожні. На дорогах зупиняли колгоспників, що йшли з роботи, витрушували торбинки на сніг, навіть вивертали кишені. А Гната Шмеля, старого механізатора, який не пускав міліціонерів до хати, побили прямо на його подвір’ї, на очах у дружини й вагітної невістки. Закривавленого, повели вулицею до автобуса і забрали у район. Забрали й багатьох із тих, у кого знайшли самогон чи брагу. Село затихло, наче вимерло, а Данило Павлович уночі виїхав до Києва.

      – Я до самого Щербицького доб’юся, а ні – то і в Москву поїду. Нехай знають…

      Повернувся додому через кілька днів, схудлий і мовчазний. Нічого нікому не розповідав, тільки попросив у дружини:

      – Внеси, Мар’є, там чогось. – Пив сам, поки не захмелів, потім опустив голову на руки й заплакав. – Ніде нема правди селянину, – хлипав голосно. – Живи рабом, рабом і здохнеш, – стукнув кулаком об стіл, аж ложка підскочила. – Нема правди, – стогнав, поки й не заснув.

      На другий день по приїзді його знову викликали у райком партії.

      – Не поїду, – відрізав він у трубку, – у мене роботи повно. Не поїду, – промовив затято сам до себе, – нехай уже що буде.

      Високе начальство змінюється на посадах швидше, ніж дрібне. Несподівано помінялося керівництво обкому партії, й районне вичікувально принишкло – нова мітла і мете по-новому. Більше Данила Павловича ніхто нікуди не викликав, здавалося, що райком забув про це село та про його колгосп. Тільки перед весною прийшла рознарядка на посівну. Там колгоспу був доведений план і на картоплю, і на зернові, й зовсім небагато – на льон.

      – Наша взяла! – розчервонілий Данило Павлович ходив по конторі й розмахував аркушами паперу. – А я думав – ми вже пропали, чесне слово.

      Коли їй переказали, що викликає до себе голова, Оленка здивувалася.

      – Чого б то? – запитувала у доярок.

      Ті лише здвигали плечима. Прийшла додому після вранішнього доїння корів, переодяглася. Стала перед дзеркалом – на неї дивилася доросла жінка, аж надто доросла, як на її роки. Юність проходила СКАЧАТЬ