Суча дочка. Валентина Мастєрова

Чтение книги онлайн.

      – Дівчата, сьогодні швидше ворушіться – замочимо перше моє тридцятиліття, – сказала весело.

      Перед цим Оленка і ще дві доярки вибирали у сільмазі для Ольги подарунок. Довго дивилися на вивішений, нікому не потрібний одяг, виробництва власних підприємств, які гнали план і зовсім не замислювалися, чи користується їхня продукція попитом чи роками залежується у магазинах і на складах. Нею завалювали сільські магазини, не даючи селянину іншого вибору. Параска Микитівна вертіла у руках шовкове плаття у великих плямистих квітках.

      – Їй-бо, дівчата, на мою Рябуху шилося. Так і на неї надінь – колотися почне.

      Повісила назад, взяла інше.

      – А це? – подивилася запитливо на Оленку. Та уявила Ольгу Чухоньку в червоній, з глибоким вирізом, сукні й пирснула у кулак. – Ні, ну що воно за життя таке? – уже сердилася Параска Микитівна. – Понашивали, наче на опудало. От би тих і поодягати у це, хто такого навиробляв. Чи його що з посуду узяти?

      Та на полицях, де мав продаватися посуд, стояли самі лише горщики під квіти. Тоді Параска Микитівна тихо підгукнула продавщицю й спитала ще тихіше:

      – Мо’, у тебе, Ганно, під прилавком що є? Не брати ж усяке гівно – його у нас на фермі й так хватає.

      Продавщиця вийшла у підсобку і винесла запакований у картонному ящику чайний сервіз.

      – Ось нате, останній.

      Параска Микитівна хотіла розпакувати, щоб подивитися, але жінка гримнула на неї:

      – Бери, Параско, мовчки та йди, поки ніхто не бачить. А то буде мені.

      Параска Микитівна зняла із себе чорний, з вишиваними квіточками фартух і обгорнула покупку.

      – Ну, то дай ще хоч простиню яку чи полотенце, – випрошувала, – ось гроші залишилися. Не для себе ж прошу.

      – Нема, – розвела руками маленька, з худорлявим веснянкуватим обличчям продавщиця, Оленчина далека родичка. – Хочеш – забожуся? Он візьміть ляльку чи ось цього ведмедя, – взяла у руки чималу іграшку.

      – Ведмедя? Нащо їй ведмідь? Дай хоч оту сорочку. – Жінки з ніжністю розглядали білосніжну шовкову комбінацію. – А гарна, правда? – Сива доярка ще раз торкнулася зашкарублою рукою білого шовку і сумно посміхнулася.

      Іменинниця зраділа сервізу, а коли розгорнула сорочку, охнула.

      – Ви б сказали – я б руки з милом вимила, – пожартувала. – Ех, хоч до вінця, і плаття білого не треба.

      А потім наливала у грановані чарки міцної домашньої горілки. Налила й Оленці.

      – Пий до дна, щоб була думка одна.

      Жінки засміялися, й Оленка випила разом з усіма, скривилася, взяла квашеного огірка.

      – Оце по-нашому, – похвалила її Ольга і ще долила горілки у чарку.

      Параска Микитівна уважно подивилася на доярку, але нічого не сказала. Знову випили, повеселішали.

      – Ти от що, Олено, – Ольга з апетитом жувала печене домашнє м’ясо, – СКАЧАТЬ