ДНК. Макс Кідрук

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ гамселити. Я стояв на тому, що жодної карти не бачив, що взяв тільки ті злоті і що взагалі читати не вмію, але вірив, що та карта ще мені згодиться. Просидів я майже три роки й ще хтозна, скільки б сидів, але прийшли рускі й почали всі тюрми ревізувати: хто за що сидить. Я тоді відразу скочив з місця і: «Прошу мене до пана начальника, маю відомість державного значення». Повели до якогось пуриця.[6] Я й повідомив йому, що належав до підпільної комсомольської ячейки й украв течку в пана Томашевіча, і далі розповів про ту карту, яка зараз переховується в мого товариша, теж хороброго комсомольця. Пан начальник похвалив мою пильність і відразу відправив мене в супроводі двох бійців до Левка. Усю дорогу я думав лише про те, аби Левка не було вдома, а як буде, то щоб писка не розкривав, щоб іно лупав своїми баньками. Левко був тупуватий, але вірний. Він сидів у хаті й гнав самогон. Коли побачив мене й красноармєйців, налякався так, що ледь самогон не вилляв, але за хвилю опанувався, накрив апарат рядниною і пішов відчиняти двері. Чубарики зайшли, нюхнули й відразу втішилися такій нагоді причаститися. Я сказав їм, що ось це і є мій товариш, вірний комсомолець, борець за краще майбутнє. Левко покліпав баньками, але писка не втворив.

      Поки Левко їм наливав і лущив цибулю на закуску, я витягнув з-за образа карту, Левко витріщився й уже хотів було запитати, що то таке, як я його випередив. «Оце, – кажу, – таємний документ, за яким мене послали. Левко його беріг як зіницю ока. За що і вип’ємо». Чубарики перехили по чарці, і я їх випхав за двері. Разом ми повернулися до в’язниці, і я вручив панові начальникові карту, він дуже втішився й хотів мене відправити назад у камеру, але я сказав, що коли нарешті моя віковічна мрія здійснилася і я опинився в Совєтському Союзі, то хотів би від усього серця працювати на Власть Совєтів.

      – І що ти нам можеш запропонувати? – запитав пан начальник.

      – Можу вам вистежити самого пана Томашевіча.

      – Ми його самі вистежимо, – сказав пан начальник. – Отут вони в мене всі, – поляскав долонею по грубій папці.

      – Е ні, – похитав я головою, бо я ніколи не здавався. – За адресою ви вже його не знайдете. У мене є знайома дівчина, вона працювала в нього покоївкою. Я знайду її, і пан Томашевіч буде у вас на долоні. А в нього таких таємних документів була ціла течка. І треба діяти швидко, поки він через кордон не чкурнув.

      – Звідки ти знаєш?

      – О-о, у мене свої зв’язки. При нагоді я вам про них розповім. А зараз не можна гаяти часу. Мені досить буде зо два дні, щоб його знайти.

      Тоді пан начальник підсунув мені папір і продиктував, що відтепер я працюю на них і запропонував вибрати псевдо. Бо всі мої донесення я буду підписувати псевдом. Це мені дуже сподобалося. Я відразу відчув себе таємним агентом і сказав, що буду підписуватися «Кубусь Пухатек».

      – Што такоє «Кубусь Пухатек»? – запитав пан начальник.

      – А то такий ведмедик з дитячої книжки. Німецькою він звучить Pu der Bär, а польською Кубусь Пухатек. СКАЧАТЬ