Твоя перша остання брехня. Гарлан Кобен

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ Ейлін і досі була її найближчим другом, як і Шейн.

      – Ти ж знаєш, я тебе люблю.

      Майя кивнула.

      – Так, знаю.

      – Точно не хочеш, щоб я лишилася?

      – Тобі треба дбати про власну родину.

      – Із цим все добре, – сказала Ейлін, указуючи великим пальцем на цифрову рамку. – Я за ними наглядаю.

      – Смішно.

      – Не дуже. Та я розумію, тобі потрібен спокій. Дзвони, як щось знадобиться. О, і не хвилюйся за вечерю – я вже замовила тобі китайську їжу у «Швидкому Огляді», доставлять за двадцять хвилин.

      – Ти же знаєш, що я тебе люблю.

      – Так, – промовила Ейлін, прямуючи до дверей. – Знаю.

      Раптом вона зупинилась.

      – Ого.

      – Що таке?

      – У тебе гості.

      Розділ 2

      «Гості» з’явились у приземкуватій кошлатій подобі детектива з відділу вбивств поліції Нью-Йорка Роджера Кірса. Кірс увійшов до будинку, намагаючись триматись якомога нахабніше, озирнувся довкола так, як це роблять копи, і сказав:

      – А тут непогано.

      Майя насупилася, навіть не приховуючи роздратованості.

      Кірс скидався чимось на печерну людину. Кремезний та широкий, руки – закороткі для такого тіла. Обличчя виглядало зарослим навіть одразу ж після гоління. Кошлаті брови нагадували про останню стадію перетворення гусені, а волосся на тильному боці рук можна було завивати плойкою.

      – Сподіваюся, ви не проти, що я заїхав.

      – Чого б це я була проти? – сказала Майя. – О, справді, уся ця тема зі щойно-похованим-чоловіком.

      Кірс удав, що розкаюється.

      – Я розумію, можна було обрати більш слушний час.

      – Та невже?

      – Але завтра ви повертаєтеся на роботу, та й узагалі – коли час може бути слушним?

      – Чітко завважили. Чим можу допомогти, детективе?

      – Нічого, якщо я присяду?

      Майя вказала на канапу в кабінеті. На думку спало дещо моторошне: цю зустріч – насправді, кожну зустріч, яка відбуватиметься в цій кімнаті, – тепер записуватиме прихована камера для няньки. Справді дивно про це думати. Звісно, вона могла б вручну вмикати й вимикати її, але хто пам’ятатиме й виконуватиме щодня таку дрібницю? Цікаво, чи записує камера звук. Можна запитати Ейлін, чи почекати й подивитися запис.

      – А тут непогано, – промовив Кірс.

      – Так, ви вже казали це, коли заходили.

      – У якому році зведено дім?

      – У тисяча дев’ятсот двадцятих.

      – Родина вашого покійного чоловіка. Дім належить їм, так?

      – Так.

      Кірс сів. Майя залишилася стояти.

      – То чим можу допомогти, детективе?

      – Просто повторний контроль, таке.

      – Повторний контроль?

      – Зачекайте хвилинку, добре? – Кірс гадав, що йому вдалося чарівно посміхнутися, а насправді просто скривив рота. Майя не купилася. – Де ж він?

СКАЧАТЬ