Твоя перша остання брехня. Гарлан Кобен

Чтение книги онлайн.

      – У кабінеті.

      – Ходімо, я тобі покажу.

      – Ейлін…

      Вона забрала в Майї рамку.

      – Просто йди за мною.

      Кабінет був праворуч від кухні, мав височезну, наче в соборі, стелю й оздоблення зі світлого дерева. На стіні висів великий телевізор. Два кошики заповнені навчальними іграшками Лілі. Навпроти канапи, там, де раніше стояв прекрасний столик червоного дерева, – дитячий манеж. На жаль, столик не годився для дитини, тож його довелося прибрати.

      Ейлін підійшла до книжкової полиці, знайшла місце для рамки та підключила її до найближчої розетки.

      – Я завантажила туди кілька ваших родинних фото. Цифрова рамка перемішає їх і показуватиме в довільному порядку. Зазвичай Ізабелла з Лілі граються біля канапи?

      – Так.

      – Добре. – Ейлін повернула рамку в потрібному напрямку. – У неї вбудована широкоформатна камера, тож кімнату буде видно повністю.

      – Ейлін…

      – Я бачила її на похороні.

      – Кого?

      – Вашу няньку.

      – Родина Ізабелли пов’язана з родиною Джо. Її мати була нянькою Джо. Її брат – їхній садівник.

      – Серйозно?

      Майя знизала плечима.

      – Багатії.

      – Вони зовсім інші.

      – Це так.

      – То ти їй довіряєш?

      – Кому – Ізабеллі?

      – Так.

      Майя знов знизала плечима.

      – Ти ж мене знаєш.

      – Знаю.

      Ейлін спочатку потоваришувала з Клер – їх поселили в одній кімнаті в гуртожитку коледжу Вассар[1] на першому курсі, однак усі три жінки швидко зблизились.

      – Ти нікому не довіряєш, Майє.

      – Я б так не сказала.

      – Гаразд. А коли йдеться про твою дитину?

      – Коли йдеться про мою дитину… – промовила Майя. – Гаразд, згодна. Нікому.

      Ейлін посміхнулася.

      – Тому я й даю тобі це. Знаєш, не думаю, що ти що-небудь побачиш. Ізабелла, здається, чудова людина.

      – Але краще поберегтися?

      – Саме так. Ти не уявляєш, наскільки спокійніше мені стало, коли я почала лишати Кайла та Міссі на няньку з цим.

      Майя запитала себе, чи використовувала Ейлін цей прилад лише з нянькою, чи на його основі вибудувала справу ще проти когось, однак вирішила поки що притримати цю думку при собі.

      – У тебе на комп’ютері є SD-порт? – запитала Ейлін.

      – Точно не знаю.

      – Байдуже. Я принесла тобі прилад, який під’єднується через USB до лептопа чи комп’ютера. Справді, простіше не буває. Увечері виймаєш SD-картку з рамки – вона ось тут, бачиш?

      Майя кивнула.

      – Тоді вставляєш її в прилад. На екрані з’являється відео. Картка на тридцять два гігабайти, її легко вистачить на кілька днів. Рамка обладнана детектором руху, тож у порожній кімнаті відео записуватися СКАЧАТЬ