Кмітливіші, швидші, кращі. Секрети продуктивності в житті та бізнесі. Чарлз Дахіґґ
Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Кмітливіші, швидші, кращі. Секрети продуктивності в житті та бізнесі - Чарлз Дахіґґ страница 27

СКАЧАТЬ бо більше пасажирів змогло літати з меншими екіпажами. Колись рейс через океан обслуговувало до шістьох пілотів. На час здійснення рейсу 447 «Ейр Франс» завдяки автоматизації потребувала вже екіпажу лише з двох пілотів одночасно.

      Через чотири години польоту, посередині між Бразилією й Сенегалом, літак перетнув екватор. Більшість пасажирів мала спати. Удалечині видко було хмари від тропічного шторму. Двоє чоловіків у кабіні обмінялися репліками щодо статичної електрики, що танцювала на склі, – це явище відоме як вогні святого Ельма.

      – Я трохи пригашу світло, щоб було видко назовні, гаразд? – спитав пілот П’єр Седрик Бонін, що його дружина перебувала серед пасажирів.

      – Звичайно, – відповів капітан. У невеличкому передпокої поза кабіною дрімав третій льотчик. Капітан запропонував йому помінятися місцями й пішов спати, залишивши двох молодших пілотів керувати літаком. Літак спокійно йшов на автопілоті на висоті 32 000 футів.

      Через 20 хвилин його трохи струснуло через турбулентність.

      – Варто наказати пасажирам пристебнути ремені, – сказав Бонін стюардесі по інтеркому. Коли повітря довкола кабіни охолодилось, три металеві циліндри поза корпусом літака – трубки Піто для вимірювання динамічного тиску зовнішнього плину повітря – позаглушувалися кристалами льоду. Протягом майже сторіччя авіатори нарікали на кригу в трубках Піто і безпечно пристосовувались до цього явища. Більшість пілотів знає, що якщо вимірювана швидкість повітря несподівано знижується, то винні в цьому заглушені трубки Піто. Коли на рейсі 447 трубки Піто позамерзали, бортові комп’ютери припинили одержувати інформацію про швидкість повітря, і автопілот відповідно до своєї програми відімкнувся.

      Пролунав сигнал тривоги.

      – Беру керування на себе, – сказав Бонін.

      – Гаразд, – відповів його колега.

      На цьому етапі, якби пілоти більш нічого не робили, літак спокійно продовжив би політ і трубки поволі відтанули б. Але сигнал тривоги сполошив Боніна і, прагнучи компенсувати втрату автопілота, він узяв важіль управління на себе, змусивши літак податися вгору й набрати висоту. За хвилину він піднявся на 3 000 футів.[87]

      Ніс літака тепер був трохи піднятий, і його аеродинаміка почала змінюватися. Атмосфера на тій висоті розріджена, і підйом порушив спокійне обтікання площини крил. Підйомна сила – основна фізична сила, що підіймає літак у небо, бо тиск над крилом менший за тиск під крилом, – почала меншати. У екстремальних умовах це може викликати втрату аеродинамічної швидкості; в небезпечній ситуації літак починає падати попри те, що двигуни збільшують тягу, а ніс піднятий догори. На ранніх стадіях втрату швидкості легко надолужити. Щоб уникнути падіння швидкості, треба просто опустити ніс, і повітря починає нормально обтікати крила. Але якщо ніс залишатиметься піднятим, падіння швидкості збільшуватиметься, аж літак упаде додолу, як камінь падає до криниці.

      У СКАЧАТЬ



<p>87</p>

У відповідь на питання речник «Ейр Франс» написав: «Бюро не довело, що рішення пілота набрати висоту зумовлювалось гойданням літака, бо радше йшлося про відмову висотоміра, вертикальну швидкість зниження 600 ф./хв., шум, зменшення тангажу кілька секунд тому тощо».