Кмітливіші, швидші, кращі. Секрети продуктивності в житті та бізнесі. Чарлз Дахіґґ

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ за моїми плечима! – Командир стенув лівим плечем, а тоді правим. Стежачи за ритмом командира, рекрут позаду нього міг координувати підйом дощок. Проблема цього способу полягала в тому, що він порушував одне з наріжних правил: рекрутам сказали, що вони не мають права діяти, доки не почують голосову команду чотового. Але ж у протигазах нічого не чутно! Проте іншого способу не було. Тож командир почав стенати плечима, вимахувати руками і викрикувати накази. Спочатку ніхто не вловив, що й до чого, і тоді він почав викрикувати пісню, яку вони вивчили під час довгих переходів. Рекрут, що йшов за ним, уловлював достатньо, щоб приєднатися до співу. Те саме зробив його сусіда. Тож усі вони, йдучи один за одним, стенали плечима, вимахували руками й співали. Вони перейшли поле за 28 хвилин.

      – За буквою правил ми могли відіслати їх назад, аби почали спочатку, бо ніхто не чув голосового наказу командира, – сказав мені пізніше інструктор з вишколу. – Але ж у цьому сутність вправи: ми знаємо, що в протигазі нічого не чутно, і єдиний спосіб перейти западину – придумати якийсь викрут. Ми їх учимо, що не можна автоматично виконувати накази. Треба самому опановувати ситуацію і придумувати викрут.

      Через добу, подолавши ще з десяток перешкод, чота Квінтаніли зібралася на підгір’ї для виконання останнього завдання у межах Суворого випробування – біля крутогору, який називали Похмурим Косарем.

      – Рекрути не зобов’язані допомагати один одному на крутогорі, – казав Крулак. – Я вже таке бачив. Деякі рекрути падають, близьких друзів у них нема, і їх кидають там.

      Дві доби Квінтаніла йшов до цього місця. Він і чотирьох годин не поспав. Обличчя йому заніміло, руки були вкриті пухирями й порізами від носіння через перешкоди баклаг з водою. «Біля Косаря з’явилися відмовники, – сказав він мені. – У одного рука була на черезплічнику». Як почали спинатись на гору, рекрути увесь час спотикались. Вони всі були виснажені, й рухи в них були сповільнені, вони насилу посувались уперед. Тож вони пішли вервечкою й брались за руки, щоб хтось не зірвався з крутогору.

      – Чому ти це робиш? – спитав товариш Квінтанілу, вдаючись до звичного у вправах діалогу питання-відповідь. Інструктор з вишколу казав, що, коли їм уже вкрай кепсько, треба загадувати один одному питання, що починаються з чому.

      – Щоб стати морським піхотинцем і покращити життя своєї родини, – відказав Квінтаніла.

      Тижнем раніше дружина народила йому доньку Зоуї. Йому дозволили поговорити з дружиною п’ять хвилин телефоном після пологів. Для нього це був перший за два місяці контакт із зовнішнім світом. Якщо він пройде Суворе випробування, то побачить дружину й немовля.

      – Якщо ви можете поєднати щось важке з потрібним вам вибором, саме завдання стає легшим, – так говорили Квінтанілі його інструктори з вишколу. Тому вони й загадували один одному питання, які починалися з чому. Перетворіть рутинне завдання на значущі рішення, і з’явиться самомотивація.

      Чота видерлась на вершину гори, коли сонце стояло в зеніті, й подибала на плай, де був флагшток. Усі змовкли. Вони СКАЧАТЬ