.

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ Потім весело привіталися з ними Мина, Конон, Гнат, Микита, які за цей час встигли якось змінитися: загострилися від недостатнього харчу носи, потемніла шкіра на вилицях, от тільки очі в усіх блищали весело та радісно.

      – Які ви молодці, що сюди дійшли… Знаємо про ваші пригоди на Тясминських урочищах. Добре впоралися, по-нашому! – вітали їх.

      Тут Санько Голота не витримав і весело знову розповів, як він своєчасно підміг Андрієві, а той обійняв свого рятівника і промовив:

      – Тепер за мною буде… Як непереливки стане, кричи – прискочу негайно! От тільки Іван шкодує, що ти зарано прибув і він не встиг тих двох бусурманів переполовинити…

      Тут хлопці стали поплескувати Івана по спині, промовляючи:

      – Нічого, брате, ще бусурманів чимало буде у тебе. А тут ляхи, сучі діти, не дадуть сумувати!..

      Потім зайшла розмова про похід та про те, що буцімто існує договір Хмельницького з татарами.

      – Будемо воювати проти тих, на кого поведе батько Хмель! Усе одно всі вони на наших шиях сидять… Богданові видніше, кого бити! – промовисто зауважив Павло і додав: – А зараз нехай хтось із наших вийде на танець. Ану, Микито, вріж, не підведи нас!

      Грай-грай! От закину

      Зараз ноги аж на спину,

      Щоб світ здивувався:

      Де такий козаченько взявся?

      Наварили ляхи меду,

      Та й не шумували:

      Гей, взяли собі Вкраїну,

      Та й не шанували.

      Ой ви, ляхи пикатії,

      Ляшки-недовірки,

      Годі вже вам панувати:

      Богдан зібрав козаченьків —

      Будете нас знати!

      Уміли веселитися козаки і в своїх наспівах вже висміювали майбутнього ворога – ляха, що зазіхнув на козацькі та українські вольності, за що має заплатити кров’ю.

      Потроху всі стали розходитися по місцях, і хлопці вирішили навідатись до своїх коней, що були прив’язані біля возів. Коні ніби чекали їх. Відмотавши повід, Андрій відпустив Орлика, а Іван – Гнідого до гурту коней біля річки.

      Добре, що хлопці вчора рано вмостилися спати. Ще зорі світили по-нічному, півні не співали пробудження, а сотенні та десятники вже всіх підіймали на ноги. Швидко вишикувалися сотні, і козакам дали наказ разом з полком Мартина Пушкаря зайняти лісок побіля Сахнівки, що над річкою Россю.

      Військо Пушкаря вже десь ішло попереду в напрямку Стеблова, і січовикам треба було зайняти своє місце в «хвості», щоб оберігати полк Пушкаря під час руху. Сотник застеріг, що тут десь польське військо, що кіннота Тугай-бея – союзник Хмеля у битві проти Польщі, тож при зустрічі з ханськими роз’їздами треба бути миролюбними та приязними.

      – Усі зрозуміли?! – грізно спитав сотник, і в козацькій лаві нарізно прогуділи, що добре зрозуміли.

      «Оце так справи, оце так відплатив за батька…» – гарячково думав Андрій, та вигук сотенного «Вирушати!» розігнав сум. Треба було не загубитися з СКАЧАТЬ