.

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ і розповіли курінному про напад татар, спитали дозволу викупати коней після бойової пригоди. Пантелеймон Бут втомлено махнув головою на знак згоди.

      Орлик та Гнідко з великою втіхою пішли у воду, доки вона не покрила хребет, і з силою трусили головами у різні боки, пофоркуючи від задоволення. Такому купанню раділи всі. Хлопці забігли у воду і також стали пустувати, то бризкаючись, то підтоплюючи один одного – хто кого! Вийшли з річки, пострибали на одній нозі, нахиливши голову набік, – за дитячим звичаєм виливали воду з вуха.

      Весело свиснули коням, і вони, здогадавшись своїм кінським розумом, що це до них, слухняно вийшли з води.

      – Тепер і нас коні слухатимуться – на свист! – зраділо сказав Іван.

      – Уважай, що вони вже зрозуміли цей сигнал, – підтвердив Андрій, і хлопці з любов’ю поплескали коней по щелепах.

      Поверталися у свій табір, тримаючи коней за поводи, і вчасно з’явилися, бо вже кожен козак діставав свою ложку, яка завжди була при ньому. Поспішали до загального казана, як на свято.

      Виснажені довгою ходою козаки їли швидко, притримуючи ложки при їді, – хто сухарем, а хто зірваним поряд листком подорожника. Після вечері курінний розподілив нічну варту і став вмощуватися спати. Зараз же всі поспішили зайняти зручні місця для відпочинку. Вражень від цього дня у хлопців було багато, але сон миліший за все.

      Нічний степ наповнився високими голосами цвіркунів, які ніби чекали миті, доки люди вгомоняться. Тільки парубоцькі голови притулились до сідла, як сон захопив їх своєю чарівною силою.

      Легкий та міцний був парубоцький сон, і вони прокинулися не першими. Їздові вже підводили коней до возів та готувалися в дорогу. Коні, побувши нічку на волі, не дуже хотіли ставати до дишла, і тоді їздові лаялися на них, підстьобуючи лозинами, і все було так, як хочуть ці невгамовні люди.

      Хлопці побігли до річки і швиденько вмилися, доки туди гуртом не повалили козаки і не скаламутили воду, а потім розшукали коней, які зустріли своїх хазяїв легеньким іржанням. Прив’язали коней до возів і, помолившись до сходу сонця, поїли на дорогу сушеної риби із загребами та запили водою з міхурів. Згодом передні вози рушили вперед і весь табір грізно та поважно продовжив свій шлях.

      У поході час спливав швидко, і на сьомий день пішли чутки, що попереду Корсунь і сьогодні по обіді вони стрінуться з військом Богдана Хмельницького. Хлопці раділи цій звістці, бо їм таки добряче набридло іти за кінськими хвостами в нудному обозі, хотілося чистого поля, річки, де не чути скрипу возів та похідного галасу людей.

      Передній загін пішов назустріч з військом гетьмана, щоб злагодити місце возз’єднання, а новоприбулим наказали розташовуватись побіля притоки річки Рось, на південному сході, та споруджувати шанці. Усі курені поспішали зайняти якомога вигідніше положення, і в окрузі носилися бувалі козаки, вибираючи місце для своїх. Нарешті прискакати посланці Пантелеймона Бута. Самарський курінь швидко згуртувався, відійшов сажнів на п’ятсот убік і став розташовуватися СКАЧАТЬ