Голгофа козацьких нащадків. Терновий вінок. Ганна Ткаченко

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ У мене он діти та онуки у хаті не вміщаються, поміж вівцями сплять цього літа.

      – То ви, Никифоровичу, хату більшу будуйте, зараз бідніші за вас будуються, – посміхаючись, говорив Невжинський. – Вторгували на жеребцях, от і збудуйте. Вам така, як у Сави, буде малою, вам треба було Маркевича маєток купувати. Кажете, все в роботі та в голоді, а звідки ж дітей багато взялося?

      – Ти не смійся, Архипе, не смійся. Я хату збудую, не в цьому році, правда, потерплять мої до наступного літа. Ще земельки на ті гроші куплю та ферму ще одну зведу. А ти, Архипе, знову на наш куток бігати став, від’ївся після голоду та знову за своє. Дивися, бо тесть вижене з хати, тоді і ти ще до мене прийдеш.

      – Хлопці, коли про політику говорите, то й говоріть, а то бозна про що починаєте, – випалила Проня з свого полика, знову ховаючись за ширмою.

      – Проню, скільки казав тобі, не заважай нашій розмові, – невдоволено буркнув на неї Сава.

      – Нехай, вона поганого не каже, – захищав Ковшар. – Розказуй, Саво, що там у містах. Раніше все мітингували, а тепер що наш старший брат-пролетаріат робить?

      – Сперечаються, чи переможе світова революція, а ще міркують, що краще: комунізм чи соціалізм. Кажуть, що комунізм – це шлях до порятунку людства.

      – Ти, Саво, вже таке сказав. Багато наслухався і начитався за далеку дорогу, – хитав головою Левенець.

      – То вони хлібом нашим об’їлися, – спересердя махнув рукою Ковшар. – Коли голодні, то воюють, а коли понаїдаються, то таке можуть придумати, а ти тільки пильнуй, як би з того чого не вийшло.

      – Хлопці, ви все-таки, мабуть, випили лишку чи газет дійсно багато начиталися. Ви про наше говоріть, а не про мову та про порятунок людства. Усіх хлопців і чоловіків он в армію забирають. Але то тільки кажуть, що в армію – кого з села забрали, всі в Донбасі на шахтах працюють, – не витримала Проня.

      – Нехай працюють, треба ж комусь промисловість піднімати, – сказав Невжинський.

      – Звісно, що тобі все одно, настругав дівок, а за кого тоді заміж віддаватимеш, за Дем’янових, чи що? – не стримався Ковшар. – Можуть і тебе забрати, бо ти ще молодий, а вони до сорока п’яти беруть, тоді що робитимеш?

      Невжинський затих, а Проня продовжувала з полика:

      – Так, так. Он Мар‘яна Яковенко вийшла заміж, скільки тут пожила, а його забрали в армію. У першу чергу забирають тих, хто з партизанських загонів додому повернувся. Ленін усіх помилував і наказав не розстрілювати. А воно бач як? Не встигли вдома побути, як їх знову забирають. Чого тільки немає в селі! По-різному люди живуть. У тих самих Яковенків, наприклад, старший син Афанасій теж додому прийшов. За кого тільки не воював! Повернувся такий худий, такий страшний, як із хреста знятий. Тепер радий, що помилували, бо і проти більшовиків воював у партизанах, а вони його землю не забрали.

      – Навоювався, нехай поживе. – У тій сім’ї хороші хлопці. І з виду всі такі великі, справжні козаки, а головне – роботящі. СКАЧАТЬ