Голгофа козацьких нащадків. Терновий вінок. Ганна Ткаченко

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ їй ще кращу одежу справити, бо ні в чому дівці й показатися перед панами, може, і справді приїдуть сватати. Не наряджаємо ми її, все думаємо, що маленька, а воно он як!

      – Годі, Проню, розщебеталася, може, він від розпачу так сказав, бо час такий. Його син десь учився, а наша Маня йому не пара, бо ні по-французьки не вміє, ні на роялі, співає гарно, але те, що на вулиці співають, а вони романси люблять.

      – То давай наймемо когось та нехай вчить її, хоч скільки встигне, вона і романси співатиме, та на поле нехай не ходить більше, щоб руки були білі.

      – Е ні, Проню, так я нібито радий, але не подобається мені все це. Не пара…

      – Пара, Саво! Пара! Було й раніше таке, що на бідних женилися, коли дівка дуже подобалася. А вона не з бідних, давай придане намітимо, щоб знати, як розмову вести.

      – Нехай сидить удома, скажу, що мала ще, щоб диму з тої пари не вийшло. Не знаємо, що завтра буде, а ми тут із весіллям. Нічого людей смішити, – закінчив Сава по-своєму.

      Обійшовши своє господарство, увійшов у хату. За столом сиділа Маня і плакала.

      – Ти що, вечорниці виплакуєш? Сказав – не підеш, значить, не підеш. Лягайте всі спати і мені спокій дайте, завтра на поле рано поїдемо.

      – Мати кажуть, щоб я за Андрія Рудановського заміж виходила.

      – А чим він не жених? Чим такий поганий, щоб так плакати?

      – Не хочу заміж, тим більше за Андрія.

      – Тебе ще ніхто не сватає. От коли будуть, то подумай добре, перш ніж відмовляти. А за кого тоді йтимеш? Може, за Дем’янових дружків?

      – Тату, що ви таке кажете, побійтесь Бога! Краще за Мирона Яковенка. Він хороший, і сестри його мене люблять.

      – От і я кажу, подумаєш добре, перш ніж пановому сину відмовляти.

      Маня витирала сльози, більше вона не перечила батькові і не просилася на вечорниці. Григорій і собі пішов мовчки до свого полика. У вікно заглядав місяць, теплий літній вітер брязкав рамою відкритого вікна об лутку. У хаті пахло свіжим хлібом та квітами, що рясніли під вікном. Здалеку доносилися пісні, які виспівували дівчата на вулиці.

      – Неначе все сон. Так і хочеться прокинутися від нього, – тихо промовила Проня, лягаючи спати. – Поганий сон, нехай швидше проходить. Он як сьогодні гарно! – Вона тулилася до чоловіка, закриваючись від місяця, який, здавалося, придивлявся до неї через відчинене вікно. – А як усе пахне… Та й ми ще з тобою зовсім молоді… Хоча діти дорослі… Я вагітна, Саво, – повідомила йому, мов прочитала вирок, від якого він схопився і сів на ліжку.

      – Не могла до ранку потерпіти зі своєю новиною, – буркнув згарячу.

      – А що зміниться? – обурилася вона.

      – Усе одно спи, завтра на свіжу голову поговоримо.

      Він одразу захропів, а Проня заплакала. Ніколи не думала, що така новина буде йому не в радість. Раніше було все не так, раніше він любив її, а зараз… Не спала та все думала про ту революцію, про універсали, про бідних людей, яким жити не дають, про СКАЧАТЬ