Дівчина у павутинні. Давід Лаґеркранц

Чтение книги онлайн.

      – Те, що ми вміємо найкраще, Мікаеле, – боротися. Я візьму якусь суму зі своїх грошей, ми викупимо їхню частку й битимемося за те, щоб видавати найкращий журнал Північної Європи.

      – Звичайно, Еріко, це круто, та що далі? Ми потрапимо в жалюгідне фінансове становище, і з цим навіть ти нічого не зможеш удіяти.

      – Знаю, але все буде добре. Нам доводилось вибиратися з важчих ситуацій. Ми з тобою можемо на якийсь час відмовитися від зарплат. Ми ж без цього обійдемося, так?

      – Усьому настає кінець, Еріко.

      – Не кажи так! Ніколи!

      – Навіть якщо це правда?

      – Особливо тоді.

      – Гаразд.

      – Чи не маєш ти якогось виняткового матеріалу? – спитала Еріка. – Чогось такого, чим би ми змогли приголомшити медійну Швецію?

      Мікаел затулив обличчя руками й чомусь подумав про свою дочку Перніллу. Вона сказала, що, на відміну від нього, збирається писати по-справжньому, хоча що, на її думку, було несправжнє в його текстах, залишилося незрозумілим.

      – Мабуть, ні, – сказав він.

      Еріка вдарила рукою по воді так, що забризкала йому шкарпетки.

      – Дідько! Та в тебе ж неодмінно має бути щось путнє! Ніхто в цій країні не має стільки інформаторів, як ти!

      – Більшість з них – дурні, а їхня інформація – мотлох, – сказав Блумквіст. – А втім, може… я щойно перевіряв одну річ.

      Еріка сіла у ванні.

      – Що саме?

      – Та ні, нічого, – позадкував він. – Просто розмріявся.

      – У нашій ситуації треба мріяти.

      – Так, але це ніщо, просто клуби диму, і нічого не можна довести.

      – І все ж якась частинка тебе вірить у цю історію?

      – Можливо, одначе це пов’язано з однією дрібницею, що не стосується до самої історії.

      – З якою ж?

      – Дехто з моїх колишніх споборників теж придивлявся до цієї історії.

      – Споборниця з великої літери?

      – Так.

      – Ну, хіба це не звучить багатонадійно? – промовила Еріка, вилазячи з ванни, гола й прекрасна.

      Розділ 8

      Авґуст стояв навколішки на шаховій підлозі спальні, розглядаючи натюрморт, що його скомпонував для нього батько: запалена свічка на голубому тарелі, два зелені яблука й апельсин. Але нічого не відбувалося. Авґуст повернувся й уп’явся порожніми очима в зливу за вікном, а Балдер тим часом питав себе: «Чи є рація взагалі давати хлопчикові сюжет?»

      Його син міг просто зиркнути на щось, і це закарбовувалося в його свідомості – то чи варто батькові обирати замість нього, що йому слід малювати? Авґуст, очевидно, тримає в голові тисячі власних образів. Можливо, таріль і кілька фруктів його зовсім не цікавили. Балдер знову спитав себе: «Може, хлопчик через світлофор намагався виявити щось цілком конкретне?» Малюнок не був просто випадковим маленьким спостереженням. Навпаки, червоне СКАЧАТЬ