Верифікація вічності. Олександр Меньшов

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ Не будемо, тобто, від Сове-є-є-тов вимагати компенсації за вивезені за Урал наші заводи і фабрики? А люди, яких відправили до Сибіру? Теж нехай йому…

      – Як там сказав до цього Сашко? – тут заговорив іменинник. Він пустив вгору кілечко диму. – Утопія! Це усе утопія.

      – А ти, виходить, такий-но щедрий! Нехай усе заграбастають, а нам дуля на пісній олії? Так? Ось мій дід кожен раз згадує підірваний Мерефо-Херсонський міст. Хто його відновлював? Радянська влада? А відповім вам – німці…

      – Ой, німці! Давай їх взасос цілувати! – відмахнувся Коган. – Розтерзаних євреїв забув? І не тільки у нас, а й по всій країні! Тисячі!

      – Чого ти баламутиш? – образився Комраков.

      – А що ти з окупантами цяцькаєшся? Чи, вважаєш, під Рейхом було краще? А-а, це в тобі, видно, німецька кров заговорила?

      Обличчя Комракова перекосило. Усі присутні за столом тут же пригадали, що матір Олега, здається, була родом з південного степового містечка Кронау, що десь на Херсонщині. А там мало не кожен другий – нащадок німецьких колоністів.

      – Вона шведка! – прогарчав крізь зуби Комраков. – А ти йолоп!

      – Ми відновлювали цей міст самі, – подав голос Махницький, намагаючись розрядити грозу, що наближалась до старих друзів. – Як і підірвану греблю на Дніпрогесі. А взагалі – то була війна… відступали одні, відступали і інші… знищували обидві сторони…

      – Легко говориш! А скільки людей погубили? – голос Когана став якимсь тьмяним.

      – Так-так, – раптом погодився і Комраков. – Подивився б я на тебе, Валентин, років сорок з гаком назад. Щоб тоді заспівав?

      – А ви що ж удвох – за свою долю від загального переділу хвилюєтеся? – ці слова Махницького знову ввели опонентів в ступор.

      А обличчя Комракова покрилося плямами. Здавалося, він зараз вибухне. Замість бажаної «розрядки», знову набігла гроза.

      – Та не буде нам компенсації! – твердо, але спокійно сказав Коган. І знову викарбував, немов на залізі: – Не буде! Невже ви усі такі наївні? Та слава Богу нашому, Ісусові Христу, як ти, Олег, відмітив – що ми пережили дві окупації, та відновили не лише своє рідне місто, не лише Дніпрослав, але і… взагалі… країну! Важко було, важко… та все ж… Як там у Франка? «Мужик все виніс на спині».

      – Які дивні перли ви іноді тут виносите! Ось стверджуєте, мовляв, погані Совєти, поганий Рейх, – заговорив Махницький. Він зробив паузу, швидко заковтнув чергову порцію міцного бучачського бренді. – Якби Гіммлер в сорок четвертому не пішов би на вимоги Британії і США надати країнами Західної і Східної Європи повний суверенітет, згідно Атлантичної хартії, в обмін на свою, ніби як, недоторканість…

      – Війська, між іншим, він виводити не квапився! – парирував Коган. – Майже рік волинку тягнув.

      – Тоді б Радянський союз заскочив сюди, як блоха на собаку! А напроти – ми отримали час на формування власних сил: і політичним, і військових…

      – Ну так, так. СКАЧАТЬ