Верифікація вічності. Олександр Меньшов

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ віриш? – спохмурнів Зінкевич.

      Як з’ясував Дмитро, Сашко сьогодні вранці прилетів із столиці. Спеціально, щоб привітати Сагана. («Ось цікаво, – подумалося тоді Дмитру, – а я б зміг ось так»?) Зупинився Зінкевич в «Парусі» – ультрасучасному готелі, побудованому в доволі дивному стилі метаболізму. Номери, говорять, там коштували – не балуй.

      – Після приєднання Афганістану, – спокійним тоном розповідав Зінкевич, – після появлення цієї енної соціалістичної республіки, що нібито «добровільно» увійшла до складу радтабору, я б не поспішав вірити усім заявам їх лідерів.

      – Горбачов – не той… Як його? Не Федір Кулаков! – парирував Махницький. – Ви там у своєму МЗС це самі прекрасно розумієте… Навіть американці зараз дивляться на нього з долею надії. «Імперія зла», про яку так гаряче колись говорив Рейган, здається мені, лягла із смертю генсека Кулакова…

      – Ну-бо, оставимо цю тему! – відмахнувся Зінкевич.

      Задиристий характер Махницького з роками не помінявся. Звичка сперечатися по будь-якій темі, не погоджуватися з опонентом навіть в дрібних деталях – це те, що категорично не подобалося усім приятелям.

      Дмитро не вникав в суть суперечки, що здавалася йому порожньою. Він скорчив нудну міну і обернувся до Сагана, який від нудоти дістав подарунок – люльку, і став уважно її роздивлятися.

      – Як би там не було, – втрутився в розмову Олько Комраков, – а ціна на нафту на світових ринках падає… Майже десять доларів за барель! Коли таке було? А я вам ось ще що скажу: усе від того, що радтабір лізе далі на півострів. Їх мета ширше, ніж звичайна війна між Іраном і Іраком… Тут вони з обох боків стараються. Та ще мають намір закинути гачки в Лівію…

      – Кинь ти цитувати ці жовті газетки! – сердито буркнув Зінкевич. Судячи з усього, подібні теми йому не приносили особливого задоволення.

      – Нам потрібна енергетична незалежність! – підняв палець вверх Махницький, мовляв, яка це важлива думка, висловлена ім. – Майбутнє невпинно наближається… і воно за атомом. Повірте мені, хлопці! Та що я один тут розпинаюся. Дмитро! Котов! Овва, ти ж фізик! А ну-бо, просвіти нас.

      – Пхе… ну… взагалі-то… – Дмитру не хотілося просторікувати даремно.

      – Та що ти нукаєш-мукаєш! Контракт нашого Енергоатому із Сполученим Королівством на будівництво ще двох АЕС… не рахуючи тієї, що вони закінчують на Прип’яті… це усе о-го-го! Дійде до того, що продаватимемо електрику… та тим же сусідам: ляхам або прибалтам! Вони, бачте, думають – будувати, або не будувати станції. Поки суд та діло – у нас вже їх буде аж…

      – А вугільна промисловість? – нахилився вперед Зінкевич. – Не потрібно забувати про найсильніше лобі в цій галузі! Воно гальмує наступ твого «майбутнього».

      – А мені думається, потрібно діяти, як пані Тетчер! Вона своїх шахтарів гамселить – бувай здоров!

      – Валік! Це все утопія! Ти багато фантастики читаєш! – відмахнувся Сашко. – Йти потрібно неквапом, поступово. Кожен крок продумати, вивірити. СКАЧАТЬ