Верифікація вічності. Олександр Меньшов

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ це було десь в… п’ятдесят… якомусь там році… і досі покрито мороком… але… але в атомній енергетиці не усе так гладко і красиво.

      Приятелі переглянулися.

      – Британія не любить розповідати про свої невдачі., – продовжував Котов. – Поляки тому не будують атомних станцій, що думають про можливі наслідки. Нагасакі тому приклад.

      – Ну, ти порівняв! – розвів руками Махницький.

      – Добре… Ми щось не туди заплили, – відмахнувся Дмитро. – Час покаже, хто помиляється, хто – ні. Все одне події неминучі. Як там говорили у давнину: «Та буде так, як буде…»

      – То був Марк Аврелій, – якось сумно посміхнувся Зінкевич. Він завжди славився за інтелектуала. І зараз вирішив підтвердити свою правоту, дослівно процитувавши автора: «Все буде так, як повинно бути, навіть якщо буде інакше»!

      – Якщо Аврелій, то нехай буде Аврелій, – відмахнувся Дмитро.

      – Знаєте, – Сашко нахилився вперед і налив собі бренді, – уся ця бесіда (тут він зробив якийсь особливий наголос) нагадує мені слова іншої людини. Точно їх вимовити не зможу, але сенс такий: «Усі ми самі себе визнаємо за великих істориків, і великих географів». Ану від себе додам – ще і політиками… причому мудрими та справедливими.

      – Овва! Хто таке міг сказати? – поморщив ніс Махницький. Він теж налив собі в келих бренді.

      – Грибоєдов.

      – Грибоєдов? Це хто?

      – Дипломат часів Російської імперії… Служив десь в Персії.

      – Не чув, – Валентин зробив своє лице непроникним. – Хоча сказав він явно влучно.

      – Ну що, вип’ємо за здоров’я іменинника? – запропонував Зінкевич.

      – Жиймо! – швидко відповів Коган, піднімаючи свій келих.

      Випили. Помовчали. Коган в цей час неквапом дістав кисет з тютюном, набив люльку. Весь цей час приятелі обмірковували кожний щось своє.

      – Подобається мені твій подарунок, – неголосно промовив Коган, кидаючи погляд на Дмитра. – Отож вміють робити…

      – Британці! – піддакував Комраков.

      – Даремно іронізуєш, – відповів Махницький. – Вони хлопці з головою. Разом з американцями добре нацистів притиснули. Усю верхівку з Гіммлером під шумок швиденько заарештували і відвезли до себе. Ті думали, мовляв, раз мир уклали, то все гладенько, а тут – цабе! Та ще союзники і німецьких учених утягнули, та їх нові розробки…

      – Притиснуть то, може, і притиснули… і потягнули… можливо… а все ж зараз Німеччина де? У лідерах! – Комраков витягнув сигарети і закурив.

      – В лідерах! – Махницький аж підстрибнув. – Звичайно! Їх адже не бомбили і будівлі не підривали, як у нас! Усе ціле: і заводи, і фабрики… і… і…

      – Але контрибуцію вони досі виплачують. А це дуже б’є по кишені звичайного німця, і життя для нього, як бачиш, снігом не стелеться… І між тим, вони геть які авто роблять!

      – Авто? Ну, як на мене – краще італійських немає, – тут же заперечив Махницький.

      – Нісенітниця! Це ти так СКАЧАТЬ