Коли повертається веселка. Анастасія Вінник

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ ясно постало в її голові, що від шоку вона перестала захищатись. І удари теж припинились.

      Мама забрала ковдру, дзеркало і вийшла з сараю. Потім повернулась і розтоптала картонну коробку. Схопила кожух і зірвала фіранку. Фіранка зачепилась за цвяшок і мама знервовано розірвала її на шматки. Закінчивши з «будиночком», мама пішла.

      Ця ніч змінила Таню. Це була перша безсонна ніч у її житті. Цієї ночі вона перестала боятись павуків і почала боятись людей. Це був перший крок до розуміння того, що рідна людина може зробити дуже боляче, на що не здатний навіть хтось чужий. Тому що він чужий.

      Будь-який рух був невимовно болісним, але Таня терпіла. Сліди від побоїв можна було заховати під одягом, але чорно-синє запухле око ніяк не сховаєш.

      Одного дощового ранку, коли вона роздивлялась своє пожовтіле око у дзеркалі, в кімнату зайшла мама.

      – Чому він тут? – запитала вона, показуючи на металевий метр, що лежав на підвіконні.

      Таня одразу заховала метр у шухляду.

      – Давай сюди, – сказала мама.

      – Це моє! – крикнула Таня, закриваючи собою стіл, колись змайстрований татом за допомогою цього самого метра.

      Мама грубо відштовхнула її від столу і висунула шухляду.

      – Твого тут нічого нема! – сказала вона, стискаючи метр у руці, і вийшла з кімнати.

      Таня побігла за нею.

      – Будь ласка, не забирай, він мені потрібен!

      – Він брудний!

      – Я його помию!

      – Іди в кімнату! – крикнула мама і подивилась особливим поглядом, після якого Таня знала, що може статись.

      Мама одягнула плащ і взяла парасолю.

      …Таня бігла за нею аж до самої річки. Зрозумівши, чому мама туди йде, вона вхопила її за рукав. Мама відштовхнула її і, підійшовши до краю берега, викинула метр у воду. Коли вода проковтнула метр і перестала рябіти, Таня стиснула кулаки і кинулась на маму.

      – Тато залишив мені! Мені! Ти погана, ти дуже погана! – Її душили сльози. – Я ненавиджу тебе! Ненавиджу!!!

* * *

      Уже сутеніло, і увімкнулись перші ліхтарі на стовпах, а Романа не було. Таня тремтіла. Він не міг обманути її, він просто на це не здатний.

      Вона почула кроки, завмерла і витягнула шию. Це він. Тільки він так уміє ходити – легко, немов летить над землею. Таня підвелась і притисла руки до грудей. Побачивши її, Роман поставив сумку на землю і обійняв її.

      – Вибач. Автобус поламався. Я знав, що ти не підеш, що дочекаєшся, моя панночко… Тобі холодно? Ти вся тремтиш.

      Він зняв куртку і накинув їй на плечі.

      – Я думала, що помру, якщо ти не прийдеш…

      – Дурненька, я не прийду до тебе тільки в одному випадку: якщо мене забере Бог. Але навіть коли це станеться, я все одно буду поряд, завжди. Ну що, ми завтра вирушаємо?

      – Так.

      – Я зняв СКАЧАТЬ