Коли повертається веселка. Анастасія Вінник

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ «А тобі ціна гріш, – сказала вона, – і помреш ти на вокзалі».

* * *

      Уперше мама обізвала її козлячим виродком, коли вона тільки-но пішла до школи. Чому козлячим? Напевно, тому, що мама називала Тетяниного батька козлом. Це сталось узимку, минуло понад два роки відтоді, як тато зник, вони ще жили в старому дідусевому будиночку. Був сонячний день, і багато снігу. Таня взяла лижі, вийшла за ворота і побачила на лавці дуже худорлявого чоловіка з жовто-сірим обличчям і гострими вилицями, що поросли щетиною. Він сидів, завалившись спиною на паркан.

      Побачивши Таню, чоловік обперся рукою об лаву і підвівся.

      – Привіт… Давай допоможу застібнути, – сказав він, усміхаючись.

      У тій скупій усмішці поєднувалися радість і смуток. Таня одразу це відчула, хоч і була ще зовсім маленькою, але їй стало шкода чоловіка.

      – Не треба, вам тяжко, я сама, – відмовила вона, і тут на вулицю вийшов сусід.

      – Валентине! Ти? – вигукнув він, підійшов до незнайомця та обійняв його.

      Таня розгублено дивилась на них. Валентин… Це її тато? Ні, це не він, тато зовсім інший, він не настільки худий і не такий старий.

      – Де ж ти був? Чого такий худий? Ну, розповідай, де ти, як ти?

      – Зараз, тільки Тетянці лижі допоможу взути.

      Чоловік присів навшпиньки і защипнув кріплення на черевиках. Увесь цей час Таня не відводила від нього очей.

      – Так добре? – запитав він, дивлячись їй в обличчя.

      Вона кивнула головою, хоч і не знала, чи зручно її ногам, але її душі стало радісно. У неї було таке відчуття, що вона знає цього чоловіка, знає цю усмішку і ці очі.

      – Ви мій тато? – обережно запитала вона.

      У його очах щось заблищало. Він став на коліна і рвучко обійняв її. Таня скривилася – обличчя у чоловіка було колючим.

      – Ти чого кривишся, це ж твій татко! – сказав сусід.

      Татко! Її серце налилось радістю.

      – Ти мій тато?

      Чоловік кивнув. Таня відщепила кріплення і взяла його за руку.

      – Я на тебе чекала, а ти не приходив. Я знала, що ти прийдеш. Ідем додому. Ідем, ти обіцяв навчити мене танцювати!

      Усмішка зникла з його обличчя. Сусід посунув шапку на чоло і почухав потилицю. Не підвівшись із колін, тато зняв з плечей рюкзак і поставив на сніг.

      – Це тобі, донечко, – сказав він, протягуючи їй два пакунки.

      – Додому йдем, – невпевнено сказала Таня, з недитячим сумом розуміючи, що він не піде з нею. – Мама вдома…

      Тато притиснув її руку до колючої щоки:

      – Пробач мені, моя маленька принцесо, але я не можу…

      – Чому? – сльози градом лилися з її очей.

      – Настане час, і ти все зрозумієш.

      – Я не хочу час, я хочу, щоб ти залишився зі мною. Будь ласка, прошу тебе, не йди, залишися!

      Гримнули двері, а потім хвіртка, і на вулицю вибігла мама.

      – Залиш її, козел смердючий! – Вона боляче шарпонула Таню СКАЧАТЬ