Название: Бог завжди подорожує інкогніто
Автор: Лоран Гунель
Издательство: Книжный Клуб «Клуб Семейного Досуга»
Жанр: Зарубежная образовательная литература
isbn: 978-617-12-1739-3,978-617-12-1740-9,978-617-12-1552-8
isbn:
– Щось на кшталт угоди між нами, – сказав він, і повітря рознесло його слова.
– Угоди? – пробелькотів я.
– Отже, ти лишаєшся жити, я пораюся коло тебе, щоб звести тебе на ноги та зробити здатним управляти своїм життям, вирішувати проблеми, ставати щасливим. Своєю чергою…
Він затягнувся іще, перш ніж продовжити:
– Своєю чергою ти зобов’язуєшся робити все, що я тобі скажу. Береш відповідальність за життя.
Його слова геть розхвилювали мене, і це додалося до вже наявної нудоти. Треба було зробити неабияке зусилля, зібрати думки докупи й почати мислити.
– Що означає «взяти відповідальність за життя»?
Тиша.
– Ти маєш виконувати обов’язки.
– А якщо ні?
– Якщо ні… не житимеш.
– Треба бути дурнем, щоб на таке пристати.
– А що ти втрачаєш?
– А чого це я маю довіряти життя незнайомій людині в обмін на гіпотетичне щастя?
Його погляд сповнився впевненістю гравця, який знає, що його супротивник уже переконаний.
– А що ти отримаєш в обмін на однозначну смерть? – спитав він, показуючи сигаретою на безодню.
Я припустився помилки: подивився в указаному напрямку – і в голові геть запаморочилося. Те, що я побачив, мене злякало, і водночас… безодня покликала мене, щоб звільнити від тривоги, яка мене огортала. Захотілося витягнутися вздовж балки і заклякнути, чекаючи на допомогу. Кінцівки неконтрольовано здригалися. То був жах, нестерпний.
Дощ…
Задощило. Дощ. Боже мій, від дощу на металевих балках стало слизько, як на ковзанці. П’ять метрів відділяли мене від того чоловіка, від віконця, від порятунку. П’ять метрів балки, прямої та… слизької. Треба сконцентруватися. Так, так, сконцентруватися. Триматися дуже прямо. Контролювати дихання. Слід було обережно повернутися праворуч, але… ноги не рухалися, мов приклеєні до металу. Я довго стояв у такій поставі, і м’язи заклякли й не слухалися. Запаморочення опанувало жертву. Ноги трусилися спочатку трохи, але дедалі сильніше. Сили полишали мене.
Лебідка…
Лебідка загула – запрацював ліфт. Лебідка відбивалася у воді, оберталася дедалі швидше, було чутно, як ліфт набирає швидкості, спускаючись униз. Холодна вода, у якій відбивались óбрази, мене заглушила, засліпила, я втратив рівновагу… і отямився, сидячи в кутку металевих балок. Спантеличений, крізь шум я все ж таки чув командний голос чоловіка:
– Ходи сюди! Тримай очі розплющеними. Іди нога в ногу!
Я слухався, підкоряючись його авторитету, слухав тільки його накази й забував про думки та емоції, які намагалися поглинути мене. Я ступив крок, потім другий – машинально, як робот, виконуючи його вказівки. Я зміг дістатися краю балки, потім перейти на край другого поверху. Я підвів ногу, щоб переступити горизонтальну балку, що відділяла мене від нього, аж тут він схопив мою простягнуту тремтливу руку так сильно, що від СКАЧАТЬ