Бог завжди подорожує інкогніто. Лоран Гунель

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ освітлення вежі, здавалось, ішов із тої безодні. Усе життя пам’ятатиму той погляд із блакитної сталі, від якого кров холоне.

      На превелике моє здивування, мене охопила лють. Я ж так дбав, щоб ніхто мене не бачив. Я ж був певен, що ніхто не стежить за мною… Я почувався актором у дешевому фільмі, у якому чарівний рятівник з’являється напрочуд вчасно, щоб запобігти самогубству.

      Я губив своє життя, інші ж лишали його собі. Тож моя смерть належала мені, тільки мені. Неприпустимо, щоб хтось насмілився затримувати мене, переконувати, що моє життя прекрасне, незважаючи ні на що, чи що є нещасливіші за мене, чи ще щось. У будь-якому разі, ніхто не був здатний мене зрозуміти – та я й не просив цього. Усе, чого я волів, – це бути на самоті. Один.

      – Лишіть мене. Я – вільна людина. Що хочу, те й роблю. Забирайтеся!

      Він мовчки дивився на мене, і я відразу знітився. Він дивився на мене… байдуже. Так-так, байдуже!

      Він спокійнісінько вийняв сигарету з рота.

      – Давай-но. Стрибай!

      Я вкляк від його слів. Я чекав на що завгодно, але не на таке. Це що за збоченець? Хоче подивитися, як я падатиму, і пореготати? Чорт його забирай, треба ж було такому зі мною статися! Ну як так можна? Боже правий, що я такого накоїв за життя? Я скаженів від люті й був ладний вибухнути, і від того сказу мені палало обличчя. Я не йняв віри, що все відбувається насправді. Це неможливо, неможливо, але…

      – На що чекаєш? – спитав він жахливо спокійно. – Стрибай!

      Я розгубився від дурості ситуації, думки мої переплуталися, і я не міг зігнати їх докупи. Я ледве спромігся вимовити кілька слів:

      – Ви хто такий? Ви чого від мене хочете?

      Він дуже спокійно витягнув сигарету і якийсь час дивився на дим, легенькі завитки якого тягнулися до мене. Його погляд втупився мені в очі й паралізував мене. Харизма цього чоловіка могла б зігнути Ейфелеву вежу.

      – Ти розлючений. Але ти дуже страждаєш на споді душі, – сказав він дуже спокійним голосом із легким, невідомим мені акцентом.

      – Авжеж, неважко здогадатись.

      – Ти жахливо нещасний, і тобі несила терпіти життя.

      Його слова непокоїли мене та змусили знову відчути біль. Я кивнув головою на знак згоди. Тиша була заважкою.

      – Скажімо, у мене… великі проблеми протягом усього життя.

      Довга, довга затяжка сигаретою.

      – Не буває великих проблем. Бувають лише маленькі люди.

      У мені збурилася хвиля злості, у жилах застукала кров, обличчя знову запалало. Я проковтнув слину.

      – Легко зловживати моїм становищем і принижувати мене зараз. Ким ви себе намислили? Нібито ви повирішували вже всі власні проблеми!

      Із неймовірним апломбом він дуже спокійно відповів:

      – Так. І власні, і інших людей також.

      Мені ставало зле. Я цілком усвідомлював, що навкруги мене порожнеча.

      Думаю, мені навіть… ставало страшно. Страх нарешті СКАЧАТЬ