Бог завжди подорожує інкогніто. Лоран Гунель

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ що покупці позаду зараз схоплять мене за комір і викинуть геть.

      Зітхнувши, вона повернулася, аби взяти хліб для тостів.

      – Стійте. Зупиніться. Зрештою…

      – Так? – запитала вона злим голосом, на межі зриву.

      – Я… нічого не візьму, нарешті я вирішив. Дякую. Перепрошую… дякую.

      Я повернувся й пішов крізь усю чергу покупців із похиленою головою, не дивлячись на неї. Я вийшов бігцем, як крадій.

      Водій чекав на мене, відчинивши дверцята, наче перед міністром, але мені було так соромно, як малому хлопцю, котрого спіймали на крадіжці цукерки з вітрини. Я заскочив у «мерседес», обливаючись потом.

      – Ти червоний, як ті британці, що приїздять засмагати на Лазуровий берег, – сказав Дюбрей, дуже задоволений.

      – Не смішно. Геть не смішно.

      – Бачиш, треба було тебе трохи сильніше штовхнути. Але обіцяю – за кілька тижнів ти будеш здатний робити це запросто.

      – Але мені це не цікаво! Я не зануда! Терпіти не можу зануд, які дратують, вимагають, аби всі бігали через їхні забаганки! Я не хочу бути схожим на таких!

      – Але йдеться не про те, щоб нудити. Я не змушуватиму тебе кидатися з крайнощів у крайнощі. Я просто хочу, щоб ти міг отримати бажане, не боявся трошки потурбувати людей. Але хто зміг максимум – зможе мінімум. Тому я спонукатиму тебе робити трохи більше, ніж потрібно, щоб ти почувався зручно, коли просиш те, що природно просити.

      – То що буде наступним етапом?

      – Найближчим часом ти будеш відвідувати щонайменше три різні хлібівні щодня і двічі просити замінити те, що тобі дали. Нічого складного.

      У порівнянні з тим, що я щойно пережив, це було прийнятним завданням.

      – Протягом якого часу?

      – Поки для тебе це не стане природним і тобі не треба буде докладати зусиль. Пам’ятай: ти можеш вимагати, але бути при цьому ввічливим. Необов’язково бути хамом.

      «Мерседес» зупинився біля мого будинку. Владі вийшов і відчинив дверцята. Війнуло свіжим повітрям.

      – Приємного вечора, – попрощався Дюбрей.

      Я вийшов, не відповідаючи.

      Етьєн вислизнув з-під сходів, витріщившись на автівку.

      – Ти ба, пан веселяться, – сказав він, наближаючись.

      Він узяв шапку й почав блазнювати, не даючи мені проходу:

      – Пане президенте!

      Я почувався зобов’язаним дати йому кілька монет.

      – О, пан дуже добрий, – хрипнув він і удавано ввічливо вклонився зі злим обличчям людини, яка завжди отримує все, чого хоче.

* * *

      Ів Дюбрей натиснув кілька кнопок на мобільному.

      – Добрий вечір, Катрін. Це я.

      – Ну як?

      – Поки що він слухається. Усе йде за планом.

      – Не думаю, що це триватиме довго. Дуже сумніваюся.

      – Ти завжди дуже сумніваєшся, Катрін.

      – Він збунтується.

      – Ти так кажеш, бо ти збунтувалася б на його місці…

      – Може, СКАЧАТЬ